Федір Захарович Гарін (26.09/09.10.1914—06.03.1998, Полтава), поет
Безсмертя
Буть не може смерті у поета,
Буть не може смерті у поета,
Що бентежить думи і чуття.
Пушкіна – не втиснути в анкету,
В Пушкіні – Росії все життя.
В нім – простори неосяжні сизі,
Моря невгамовного прибій.
Квітка, що засушена у книзі,
І відомий всім Полтавський бій.
Таємничий, як сама природа,
Неосяжний, як небесна вись.
Глас народу і глагол народу,
Що його сьогодні чути скрізь.
Скільки доль у Болдіно осіннім
Перелляв в поезію, щоб ми
В ній черпали для любові сили
Боролись з демоном пітьми.
Він пройшов важких доріг немало,
Вигід не шукаючи собі,
І через кавказькі перевали,
І через підніжжя Аю-Дага,
Де вітрила вітер напинав,
Вгамувати не міг душевну спрагу,
Мріяв, думав. Мучився, страждав.
Разом з ним душі найменший порух
Ми переживаєм в наші дні,
Бачимо, де друзі, а де ворог,
Хто живе по совісті, хто ні.
Пушкін у серцях людських не гасне,
Очерствіть, зазнатись не дає.
Для великих справ в житті сучаснім
Пушкін наш на повний зріст встає.
Комментариев нет:
Отправить комментарий