Хоч люди доокіл її впізнали,
Очима так сердешну обпікали,
Немов уперше бачили в житті.
Вона помітила кривляння навісне,
Збагнула, що давно всіма проклята
І тільки заступилася б за брата,
Була б вмурована в мовчання кам'яне.
Тут Антігону сили підвели,
Відчула, що вертатися з імли
Самій не варт, і жить вона не хоче.
Тоді вона пірнула в небуття,
А всі довкруг, спізнавши каяття,
Додолу опустили очі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий