Т е
м а. «Стара» і «нова драма». Зміни в драматургії
кінця XIX – початку XX ст. (ТЛ)
«Нова драма». Ібсенізм.
На рубежі століть письменники усе частіше
«прикладали вухо
до землі», прагнучи проникнути
в прихований хід часу.
І.
Фрадкін
Х і
д у р о к у
І. Актуалізація опорних знань, умінь,
навичок.
Аналіз контрольної роботи за темою «Реалізм».
ІІ. Підготовка до сприйняття навчальної
теми.
Цитатна доріжка.
ü «Сльози людей стали мовчазними, невидимими, це
сльози їхньої душі, за ними — сутність світу».
(М. Метерлінк)
ü «Цікавою
може вважатися лише та драма, в якій порушуються й розглядаються проблеми,
характери, вчинки героїв, що мають безпосереднє значення для сучасної
аудиторії». (Б.Шоу)
ü «Глядач
має залишати театральну залу з тривожним відчуттям того, що життя, відображене
в п’єсі, стосується його особисто, він має знайти якийсь вихід для себе й
інших, бо сучасний стан цивілізації не сумісний із його розумінням честі й
добра». (Б. Шоу)
ü «“Нова
драма” має стати відлунням ілюзій, думок, почуттів і настроїв сучасного
покоління». (А. Стріндберґ)
ü «Що
хочуть бачити глядачі на сцені? Далеке минуле? Ні, вони хочуть бачити себе у
звичних для них обставинах. Вони хочуть думати про те, що їх хвилює». (Г. Ібсен)
ü Найпроникливіші
з-поміж критиків початку XX ст.. помітили, що в старому театрі йшлося про
трагедію в житті, натомість у новому – про трагедію життя. (Б.Зінгерман)
ІІІ. Оголошення теми, епіграфа уроку.
IV. Формування нових знань і способів дії.
·
Розповідь
учителя.
Межа
19 – 20 ст. в історії світової літератури і, зокрема, драми – період
надзвичайно цікавий. Абсолютної синхронності в розвитку літературних родів і
жанрів не буває, тож не дивно, що в ту добу відбулася «зміна літературних
лідерів».
Чому
ж саме драма стала епіцентром літературних новацій?
В
історії європейського театру та драматургії середина 19-го ст.. була періодом
своєрідного застою. Популярні романтичні п’єси з «жахливими таємницями» та
«ексклюзивними» героями дедалі менше цікавили публіку. Репертуарний «вакуум»
заповнювався численними інсценізаціями епічних творів(найпопулярнішими були
Ч.Діккенс, Дюма-батько, Е.Сю, О. де Бальзак, Ф.Достоєвський).
У
середині 19-го ст.. драматургія та театр не дали адекватної відповіді на
«естетичні виклики часу». Недаремно М.Вороний зазначав, що «стара драма не
втрималася на реалістичному ґрунті, вона… зробилася драмою зовнішнього життя, з
провідною – моральною чи громадською – ідеєю, з виразним побутовим характером,
з психологією дійових осіб, ординарних, залежних переважно від буденних
дрібниць і через те вже неглибоких за змістом: техніка їх примітивна,
трафаретна й невдячна для творчості драматурга і актора».
В цю
атмосферу застою увірвався свіжий вітер перемін – з’явилася «нова драма».
Сучасники назвали її новою, щоб підкреслити радикальний характер змін.
·
Засвоєння
понять «стара драма» і «нова драма».
«Старà
дрàма» — термін для позначення драматургічних творів, що були створені до останньої третини XIX ст. в межах традицій
жанру, стилю, напряму (античні драматичні твори, шекспірівський театр, твори
класицизму, реалізму та ін.).
«Новà дрàма» — сукупність новітніх явищ у європейській
драматургії наприкінці XIX — на початку XX ст., що засвідчили активні естетичні
пошуки митців, появу нових драматичних жанрів, взаємодію різних напрямів, течій
і стилів (реалізму, натуралізму, модернізму, символізму, імпресіонізму,
неоромантизму тощо).
«Новà дрàма» виникла в атмосфері
культу науки, бурхливого розвитку природознавства, філософії та психології.
Відкриваючи нові сфери життя, вона ввібрала в себе науковий аналіз, усотала
розмаїття мистецьких явищ, зазнала впливу різних ідейно-стильових течій і
літературних шкіл – від натуралізму до символізму.
Біля
витоків «нової драми» стояли Г.Ібсен, Б.Б’єрнсон, А.Стріндберг,
Е.Золя, Г.Гауптман, Б.Шоу, К.Гамсун, М.Метерлінк та інші видатні письменники,
кожен з яких зробив неповторний внесок у її розвиток.
·
Робота в групах.
Презентація візиток драматургів-новаторів і
їх портретів, книг.
А. П.Чехов(1860 – 1904) – російський драматург:
- зображав загальну драму суспільства, в
якій головним режисером було «життя, яким воно є»;
- «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри»,
«Вишневий сад»;
- «не сценічність п’єс» - подолання
театральності;
- нешаблонні сюжети із самого життя;
- головне – людське життя, події – лише
тло;
- побудова конфлікту на протиставленні
уявлень героїв дійсності;
- внутрішня динаміка, психологічна
пружність.
Джордж
Бернард Шоу(1856 – 1950) - англійський драматург,
-
творець «драми ідей»;
-
«Пігмаліон», «Професія місіс Уоррен»,
«Дім, де розбиваються серця»;
-
інтелектуальний характер драми;
-
конфлікт навколо зіткнення різних
ідеалів;
-
природним є буденне;
-
значна роль дискусій;
-
мета – збудити свідомість
глядача(читача).
Моріс
Метерлінк(1862 – 1949) – бельгійський поет, драматург,
-
засновник «театру мовчання»,
символістської драми;
-
«Синій птах»;
-
«Театр мовчання»;
-
оголений конфлікт;
-
герой – людина в очікуванні невідомого;
-
поєднання «видимого і невидимого»,
«відомого і невідомого»;
-
створення особливого жанру казки –
символістської драми;
-
природність символіки через її зв'язок
із фольклорною та романтичною образністю.
Кнут
Гамсун(1859 – 1952) – норвезький письменник, драматург,
-
дослідник складного світу людини і її
душі;
-
«Гра життя», «Вечірня зоря»;
-
психологічна драма;
-
імпресіоністичність;
-
дослідження внутрішнього світу людини;
-
відтворення підсвідомого.
Генрік Ібсен(1828
– 1906) – норвезький поет і драматург,
-
фундатор соціально-психологічного
напряму у світовій драматургії;
-
«Пер Гюнт»;
-
драма ідей;
-
образи і ситуації – здебільшого з
реального життя;
-
всебічний характер символіки;
-
відкритий фінал п’єс;
-
віра у неповторність кожного «я»;
-
вплив ідей романтизму.
·
Засвоєння
поняття ібсенізм.
Ібсенізм — це особливість художнього мислення, стилю, яка
полягає в розкритті трагізму життя через психологічні колізії, поєднанні
зовнішньої та внутрішньої дії з перевагою останньої,
інтелектуально-аналітичному підході до подій та образів, філософському
осягненні дійсності, широкому використанні підтексту, символіки тощо. Вияви
ібсенізму можна знайти в п’єсах Г. Гауптмана, А. Чехова, Б. Шоу, М. Куліша та
ін.
·
Україна і світ.
Принципи «нової драми» в українській драматургії.
Леся Українка (1871–1913) активно
використовувала прийоми неоромантизму та символізму. У її творчості вперше у
вітчизняному мистецтві досягає свого апогею інтелектуальна та психологічна
драма, у якій увага з побутових обставин переноситься на переживання
персонажів, їхні духовні шукання. Володимир Винниченко (1880–1951) наполегливо
розробляв філософську та морально-етичну тематику, прагнучи осмислити сучасні
проблеми засобами психологічної драми. Письменник органічно поєднав різні
художні напрями й течії: реалізм та експресіонізм, натуралізм і символізм.
Найвидатнішим представником українського відродження 1920–1930-х років став
Микола Куліш (1892–1937), який у своїй драматургії пройшов шлях від реалізму до
модернізму й показав, за його словами, «моральні втрати нового часу в душах
людей». Творчість М. Куліша тісно пов’язана з діяльністю видатного українського
режисера Леся Курбаса (1887–1937) і театру «Березіль» (м. Харків). Лесь Курбас
прагнув поєднати вітчизняні традиції української драматургії зі здобутками
світового мистецтва. За це його й М. Куліша звинуватили в «буржуазному
націоналізмі», вислали на Соловки (Росія, архіпелаг островів у Білому морі) і
розстріляли в урочищі Сандармох (Росія, Карелія).
Таким чином, «Нова драма» не лише сприяла
докорінній перебудові драматургії XIX ст.., а й водночас ознаменувала початок драматургії XX ст..
V.
Застосування знань, умінь, навичок.
·
Робота з
порівняльною таблицею.
Ознаки
традиційної і «нової драми»
Традиційна драма
|
«Нова драма»
|
|
-
рушійна сила драми
-
зовнішній конфлікт
-
конфлікт між героями
-
окремий конфлікт окремого героя
-
конфлікт вирішується в процесі п’єси
|
Конфлікт
|
-
конфлікт як фон для сценічної дії
-
внутрішній характер конфлікту
-
конфлікт героїв із життям
-
конфлікт не розв’язується
|
-
герой – характер
-
чіткий розподіл героїв на позитивних та негативних, головних та другорядних
-
увага до дії героїв
|
Герої
|
-
герой – носій ідеї
-
немає чіткого розподілу героїв на позитивних та негативних, головних та
другорядних
-
увага зосереджена на внутрішньому житті персонажів
|
-
дія розвивається бурхливо
-
захоплююча зовнішня інтрига
|
Характер дії
|
-
фон – буденний, події – повсякденні
-
«головні» події часто відсутні взагалі чи про них лише згадується
|
традиційна
композиція: експозиція зав’язка, розвиток дії, кульмінація
|
Композиція
|
відхід
від традиційної схеми
|
чіткий
розподіл за жанрами
|
Жанрові
Особливості
|
-
оновлення чи змішування жанрових ознак
-
драми ідей, п’єси-дискусії
|
важливі
емоційність та психологізм мови героїв
|
Мова героїв
|
-
значна роль підтексту
-
мова набуває глибокого символічного змісту
|
-
на сцені малопомітна
-
виражена в стислих ремарках
|
Роль автора
|
-
підсилюється роль ремарки та збільшується її обсяг
-
автор часто учасник дії
|
часто
грає важливу роль
|
Деталь
|
-
символічність деталі
-
психологізм деталі
|
у
фіналі – розв’язка конфлікту
|
Фінал
|
часто
відкритий фінал
|
прагнення
до реалістичності
|
Гра акторів
|
максимально
природна чи, навпаки, символістично відсторонена
|
показ
героя в певних обставинах вимагав показу певного хронотопу
|
Час і місце
|
хронотоп
часто умовний
|
·
Заключне
слово вчителя.
«Нова
драма» засвідчила перехід від реалізму й натуралізму до модернізму. У фокусі
«нової драми» опинилися духовні колізії особистості, сутнісні проблеми буття,
трагізм сучасного світу. У «новій драмі» немає соціальної типізації, у
персонажах підкреслюється духовно значуще для епохи. Вона наближена до життя,
залучає глядачів (читачів) до дії.
Показавши «трагедію життя», а не «трагедію в житті», драматурги
закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу,
пошуку шляхів відновлення світової гармонії світу. Театр перетворився на місце
ідейних дискусій і духовних поривань. Зовнішня дія поступилася внутрішнім
конфліктам. «Нова драма» розробляла модерністські принципи символізму,
неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму, сюрреалізму тощо. Надзвичайно
продуктивними були жанри психологічної та інтелектуальної «драми ідей», які
зумовили подальший розвиток світової драматургії.
Літературні та сценічні відкриття Г.Ібсена, А.Чехова, Б.Шоу та інших й
сьогодні широко використовуються театрами світу.
·
Висновки.
«Нова драма» змальовує боротьбу індивідуума
із самим собою; це драма почувань, передчувань, докорів сумління, драма
неспокою, вагання волі, ляку і жаху; це страшливий образ кривавого побоїща в
душі людини… Вся увага художника в ній концентрується в психологічній
концепції, через те, не пориваючи з реальністю, він інтригує, зовнішні
обставини, побутові ознаки відсуває на другий план… Міняється і будова п’єси,
насамперед викидається пережиток мелодрами – монолог, як річ ненатуральна і
зайва; дія ведеться переважно в діалогах… Немає місця в «новій драмі» й
кривавим подіям, штучним ефектам, несподіванкам у формі Deus ex machiha … (М.Вороний)
Г.
Ібсена вважають засновником «нової драми», а кожен із тих, хто йшов за ним,
зробив власний вагомий внесок у драматургію.
VI. Домашнє завдання. Опрацювати статтю підручника про зміни в
драматургії на межі 19 – 20ст. Засвоїти поняття «нова» і «стара» драма,
відмінності між ними(за таблицею, поданою на уроці).
Підібрати цитати Г.Ібсена, одну з них прокоментувати письмово у робочому
зошиті.
Прочитати
І дію п’єси «Ляльковий дім».
VII. Оцінювання.
Комментариев нет:
Отправить комментарий