Михайло Шевченко. "Ода жінці"

То був, напевне, день похмурий,
Така мрячиста даль була!
Тому явилася Лаура
І серце сяйвом залила.

Або огнем лило у вічі,
Сліпило очі в тую мить.
Тому явилась Біатріче,
Щоб смертне сонце заступить.

Або якраз у тілі тліннім
Огонь у відчаї потух,
Тому явилась ніжна Інна
І запалила вічний дух.

...Коли життя на волосинці
Розгойдує підступний змій, -
Кажи одну молитву - жінці,
Піднестись врівень їй зумій.

Вона усе на світі вміє,
Заступить все і піднесе.
І навіть з рук страшного змія
Щасливе яблуко спасе!