Дора Хайкіна про Джоконду

***
Задума Джоконди із вічності світить,
Усміхнені очі - життя джерело.
Мені й серед ночі в тривожному світі
Сіяє, як сонце, Мадонни чоло.
Ті квіти цвітуть. не зівяли й понині,
У барвах митця зберегли свою суть,
Хай канули в Лету літа швидкоплинні,
А квіти, як весни далекі, цвітуть.
Коли наодинці я з квітами тими,
Я майсторві очі на собі ловлю,
Ті звіти вдихаю незмінно пянкими -
І безмір життя тоді більше люблю.
Коли восени знов гаї пожовтіли,
Знов птахи летять в голубінь далини,
Я бачу в уяві: граки прилетіли,
Далекі посланці моєї весни.
Коли відійду за межу, як до мене
Ішли покоління, та й потім підуть,
Обличчя Джоконди, красою натхнене,
Сіятиме людям, як вічності сутью
Незмінно цвістимуть троянди і айстри,
Що майстер лишив для людей на холсті.
Весняні граки, порятовані майстром,
Зігріють серця ще не раз у житті.
Якби ж не всміхнулась Джоконда живою,
Якби ж не леліяв хтось квіти свої,
якби ж ті граки не летіли весною
Безхмарним небом у рідні краї, -
Навряд чи змогли б ми майстри імениті
Явити свій дар і збороть небуття.
за посмішки вічні, за птахів, за квіти
В житті - я люблю ще палкіше життя.
                                   Переклад Петра Осадчука