Відділ освіти, сім'ї та молоді
Котелевської райдержадміністрації
Твір на тему:
На сходинках Пам’яті
Виконала:
Ілона Боровик,
Котелевський район,
Ковалевський НВК «Казка»,
учениця 8 класу.
Учитель: Кашуба
Євдокія Іванівна,
учитель
зарубіжної літератури
і російської
мови.
КОТЕЛЬВА
2017
Ти ввійшов в безсмертя, наш земляче,
В монументі вставши тут навік,
І вдивляєшся схвильовано й терпляче
В непростий наш двадцять перший вік…
Людмила
Ларіонова
Так писала про Сидора Артемовича Ковпака
котелевська поетеса Л.Ларіонова у вірші «В пам’яті сердець» про свого земляка.
І ось я, юна жителька двадцять першого століття, стою перед
бронзовим погруддям оспіваного у легендах і піснях партизанського генерала. «Схвильовано
й терпляче» вдивляюся в монумент і уважно вчитуюся в літери під погруддям: «…За
зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі проти
німецько-фашистських загарбників в тилу противника, виявлені при цьому відвагу
та геройство і особливі заслуги в розвитку партизанського руху на Україні, що
дають право на одержання звання Героя Радянського Союзу. Нагородити героя
Радянського Союзу Ковпака Сидора Артемовича другою медаллю «Золота зірка».
Спорудити бронзовий бюст і встановити його на постаменті на батьківщині
нагородженого». І дата Указу – 4 січня 1944 рік…
Як багато десятиліть відділяють мене від
цієї дати! Та Пам'ять – невмируща! І я хочу це потвердити у «непростий наш двадцять перший вік», адже на
Сході моєї країни і сьогодні найкращі сини віддають своє дорогоцінне життя за
Батьківщину, за мене і моє майбутнє! Чи маю я право як громадянка України
стояти осторонь цих подій? Чи маю право мовчати? Чи маю право Не пам’ятати тих,
хто виборов мені вольну батьківщину у роки Другої світової війни?
Ні, не маю!
«Хто не знає свого минулого, той не вартий
майбутнього», – писав український поет Максим Рильський. А іспанський драматург
Мігель Сервантес продовжив цю думку: «Історія – скарбниця наших діянь, свідок
минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього». Тож
я хочу знати минуле свого краю, непросту його історію, щоб бути достойною
майбутнього.
Навколо мене вирують травневі вітри… Ллють
невсипущі дощі… Хмари-водовози нависли над моїм краєм…
А я стою перед сходами Пам’яті: Путивль,
Брянський ліс, Десна (Короп), Дніпро (Лоїв), Лельчиці, Карпати, Скалат,
Припять, ст.Тетерів, Сарни – і думаю думу свою…
За кожною сходинкою – історія
партизанського об’єднання С.А.Ковпака. Яка
вона, ця історія?.. Думаю, що нелегка. Та й хіба можна так легко судити
про будь-які події, учасником яких ти не був сам? Отож, покладаєшся на
більш-менш достовірні факти-спогади людей-сподвижників, бойових побратимів. Я
теж не виняток – довіряюся опублікованому, прочитаному, осмисленому.
Торкаюся гранітних східців, як братів. І
що ж вони мені повідують? І, знаєте, під звуки монотонного весняного дощу,
напередодні 130-ої річниці від дня народження легендарного народного
полководця, вони стримано і неквапливо поділилися зі мною минулим, яке я і сама
вивчаю, і дітям своїм передам…
…І перша сходинка «Путивль» повіла про те,
як благословила 54-річного С.А.Ковпака на організацію партизанського загону,
який відразу зумів виділитися своїми зухвалими, і разом з тим
вивірене-обережними, діями. Все, що робив Ковпак, не вкладалося у звичні
правила. Його партизани ніколи не сиділи довго на одному місці. Вдень вони
ховалися у лісах, а пересувалися і атакували противника вночі. Йшли загони
завжди манівцями, прикриваючись від великих частин ворога заслонами. Приходячи
у населені пункти, партизани піднімали людей на боротьбу, озброювали і навчали
їх.
«Тисячі окупантів прокляли своє життя за
одну-єдину зустріч з ковпаком. Добра слава про старого пішла по всій Україні…
Партизани – наша слава, наша гордість.
Партизани – це ті сини України, перед якими скинуть шапки цілі століття, якими
пишатимуться цілі покоління і складатимуть про них думи і пісні. Це невмирущий
символ безсмертя нашого доброго, чесного народу» (О.Довженко). Думається, що
перед справжніми синами України дійсно скидатимуть шапки цілі століття і
покоління. Вони цього заслужили!
По
лісах і високих відрогах,
Там, де Бистриця – люта ріка,
По звірячих стежках і дорогах
Пробирався загін Ковпака…
-
розповідають
слова партизанської пісні, написані поетом Платоном Вороньком.
А друга сходинка – «Брянський ліс» –
розповіла про те, як наприкінці 1941 року бойовий загін Ковпака здійснив рейд в
Хінельські, а навесні 1942 року – у Брянські ліси. Про те, як ковпаківці сіяли
жах серед фашистів, підриваючи танки, знищуючи склади, пускаючи під укіс
потяги. Про те, що вони воювали, не маючи ніякої підтримки, не знаючи навіть,
де фронт. Однак я з гордістю дізнаюся і про те, як наш легендарний патріот уміло
поєднував солдатський досвід з господарською діяльністю, сміливо запроваджував
нові варіанти тактичних і стратегічних способів партизанської боротьби. Серед
його командирів і бійців в основному були робітники, селяни, вчителі та
інженери, оскільки і він сам походив з простої селянської родини.
На наступних східцях я ввібрала в себе
інформацію про форсування Дніпра, Десни і Прип'яті, про унікальну операцію
«Сарненський хрест» на Житомирщині й завершення походу розгромом ворожого
гарнізону в Лельчицях. Я гордилася тим, що за проведену операцію у квітні
1943 року Ковпаку присвоїли звання «генерал-майора». Крім того, 22 вересня
2011 року у знак вшанування пам'яті героїв-партизан в рамках проведення циклу
заходів з нагоди Дня партизанської слави на приміщенні залізничної станції
Сарни було відкрито меморіальну дошку пам'яті учасників операції «Сарненський
хрест».
А тим часом в історію також увійшов найвідоміший
похід – Карпатський рейд. Слово Карпати виграє золотими літерами на гранітній
сходинці – і не дарма. Карпати і сьогодні – унікальна перлина України, яка
милує око кожного, хто там побуває.
Стоячи на сходинці «Скалат», я дізналася
про те, як партизани нищили фашистів і
поліцаїв, а частину здобутих трофеїв роздавали місцевому населенню. Серед
народних месників, які визволяли тоді Скалат, був і Платон Воронько, який у
своїй «Скалатській баладі» розповів про бій ковпаківців за місто на
Тернопільщині. Приємно знати, що прості жителі приєднувалися до партизанів і в
їхніх лавах зі зброєю в руках мужньо боролися проти фашистів! Справа Ковпака
жила і перемагала!
Ще багато цікавого з історії діянь мого
славетного земляка в роки Другої світової війни мені прошепотіли східці
наодинці. Та чи так важливо про все говорити вголос?..
Важливо те, що Сидір Артемович Ковпак був і залишається патріотом своєї
Батьківщини, свого рідного краю – і ми гордимося через десятки років цією
Людиною! Воїном-партизаном, який був простим у спілкуванні, мужнім,
справедливим. Який дуже добре розбирався у людях, вмів правильно застосовувати
або батіг, або пряник. «Він цілком
скромний, не стільки учив інших, скільки навчався сам, умів визнавати свої
помилки, тим самим не збільшуючи їх», - писав Олександр Довженко про
Ковпака.
«Не питай, що твоя батьківщина може
зробити для тебе, – спитай, що ти можеш зробити для своєї батьківщини», –
зазначав американський Президент Джон Кеннеді. Тож я хочу, щоб моя Батьківщина
не палала у вогні, не втрачала цвіт нації і пам’ятала свою історію задля
нащадків і світлого майбутнього. А майбутнє – це ми, молоде покоління XXI століття.
Добре, якщо бодай у кожного з нас будуть
свої сходинки Пам’яті…
Комментариев нет:
Отправить комментарий