Етюд. Осінній дарунок

 Учителям присвячується... Етюд

          Тихою, нечутною музикою

прощання падає осінній лист. Руки мимоволі тягнуться до нього і трепетно притуляють до серця. Чую шалений стукіт... Стукіт мого невгамовного серця – якесь дивне і незбагненне єднання. Руки знову, самі по собі, перебирають золотисту багряну красу і – о диво! Вони сплітають вінок. Неповторний... Прекрасний... Ніжний і довговічний... Не терновий, не лавровий, а осінній... Для чого?! Для кого сплели його мої руки?

         Для тебе, вчителю... Так,терновий вінок тобі добре знайомий, ти його знаєш... І лавровий – міг би прикрасити чоло багатьох неперевершених майстрів. Кожен з вас – переможець у боротьбі за учня, за його знання, вміння, людяність; у боротьбі за виживання, за місце під сонцем для свого вихованця й для себе. Ти піднімаєш людину, формуєш особистість. Хіба цього мало, щоб увінчати твоє чоло гідним вінком? Та ти  - вчитель ... Тобі не потрібні особливі нагороди. Твої випускники, їхня успішна доля – ось нагорода за твій титанічний труд.

           Учителю! Мої руки сплели тобі дивовижний дарунок і кладуть його на твоє натхненне чоло просто за те, що ти – вчитель. За те, що ти взяв на свої плечі цю відповідальність, цю ношу. Нехай вона буде для тебе легкою.

           Саме в цей осінній день згадують про тебе. Це твоє професійне свято, свято твоєї душі. Подивись навколо. Відчуй і відкрий красу для себе в усьому: в повітрі, хмарах, сонці, природі, людині! Це все – запах сплетеної простоти і довершеності. Не сумуй за молодістю, що відлітає, як це барвисте листя. Ця веселкова палітра – для тебе! Ти чуєш?! Акорди осінньої музики торкаються і твого серця. Закрий очі... Що ти бачиш? Хіба печалі та невдачі? Звісно, ні. Все переплелося: і те, що ти віддаєш дітям, і те, що даруєш своїй родині, і те, що, крім тебе, ніхто не знає і не повинен знати. Твоє серце гаряче, велике, любляче, благородне. Можливо, тому так часто обпікаєшся в житті?.. Обпікаєшся, витираєш сльози, стискаєш зуби від болю – і знову піднімаєшся і високо тримаєш голову, бо ти – вчитель.

            Твоє життя на долоні в усіх. За тобою спостерігають... На тебе рівняються... Тебе обожнюють...

             Не помиляйся, Серце ... Адже до всього ти відносишся філософськи: до поезії і прози, до життя і смерті, до успіху і невдачі, до краси і творчості, до любові й ненависті, до вірності й зради. Дай Боже, щоб ця філософія не заводила тебе в глухий кут. Радію за тебе, коли тобі вдається піймати нитку Аріадни і вийти з лабіринту Мінотавра. На те ти вчитель, як це осіннє золото, що так милує людське око.

            ... А ось листок упав на мою долоню – і не падає, не хоче полишати короткочасну затишну фортецю. Про що він мені шепоче?.. Притуляю його до свого серця: «Ти самотній, Учителю?.. Чи не   та мудра філософія заводить тебе в глухий кут? Хай ця чаша обмине тебе, друже!..»

            Посміхнися, рідний! Сьогодні твоє свято. Сьогодні твій день. Хай він завжди буде таким. Хай завжди пам’ятають тебе, шанують, кохають. Хай він завжди нагадує тобі, змореному і натхненному, що ти, єдиний і неповторний, потрібен на цій Землі. Хай ніхто не ранить твого серця... Бережи себе і живи задля тих, кого любиш... Здоров’я тобі, терпіння, любові! Нехай вінок сяє на твоєму чолі, випромінює дивовижне світло і безмежну радість. Радість від того, що ти живеш, що ти просто є в цьому Всесвіті! Твердо стій на своєму п’єдесталі! Успіху тобі, філософе!

            …А я прислухаюсь до осінньої мелодії. Навколо мене здіймається шалений кленовий вихор. Він змішує всі надії і сподівання. Буденною радістю переповнюється моє спустошене й оголене серце... Серед осіннього балу тихо промовляю: «Хай завжди буде в твоєму серці свято... Нехай поруч з тобою крокує любов... Будь успішною, Людино! Будь щасливим, Учителю!»

7 квітня 2008

Завантажити