Справжній талант - непомітний, як соловей у лісовій гущавині, самотній, як одиноке дерево у степу, відлюдькуватий, як вовк-сіроманець.
Десь у тиші, аж тремтячи і згоряючи від натхнення, в ярій борні з самим собою, добуває він з праглибин своєї бунтівної душу те, що добути велить йому Бог. І злітає з уст його нечуване слово, і лине мелодія дивна. Не думає він про плату, не думає про успіх. Тільки б жили СЛОВО, МЕЛОДІЯ, ОБРАЗ. Не всі розуміють самотнього. А іноді й глумляться над ним.
Недарма ж древні малювали поета в колючім терновім вінку.
А малообдаровані й бездарні вічно опинали себе пишними барвистими одежами, вічно ставали на котурни: ось ми як! І кричали на всіх перехрестях, щоб їх почули. Та слова їх губилися в пісках, пропадали, як дикий вихор, бо були...мертворожденними.
Володимир Мирний. Поезія у прозі. ТАЛАНТ.
Комментариев нет:
Отправить комментарий