Учнівські роботи-метаморфози, 5кл.

МЕТАМОРФОЗИ

як результат уроку ПЧ за оповіданням К.Чапека «З погляду кішки», 5 кл.

Троянда

      Я так люблю квіти, і тому
хочу відчути всі почуття і переживання квітки. І ось я – квітка. Прекрасна Троянда серед степу кульбаб.

     Що я тут роблю і чому я квітка?.. Може, спитати у тих дітей, які плетуть вінки?

-         Діточки-квіточки» ви, часом, не знаєте, чому я саме тут?

     У відповідь я не почула нічого, але дівчинка у віночку підійшла до мене і зірвала… Потім вплела у свій віночок і пішла далі.

     Троянда – дуже прекрасна квітка, але нею я бути не хочу.

Валерія Власенко

Сонце

      Весняний ранок. Всі ще сплять, а я вже прокинулася, така яскрава, гаряча, довгоочікувана.

     Та й через деякий час, коли люди почали виходити зі своїх домівок, на мене ніхто не звернув уваги. Для мене це було дуже дивно.

     Одному хлоп’яті, нарешті, закортіло поглянути на мене, та зробити цього не зміг. Він прикрив свої очі-тернини маленькими долоньками, примружився, опустив голівку.

     Зрозуміло, я – Сонечко! Мені було дуже добре, хоча на мене ніхто не міг дивитися.

     Коли я повністю прокинулася, то зрозуміла, що то був лише сон. Сон, який я запам’ятала назавжди.

Віолетта Боровик

Кабан

-         Агов! Хто я?

-         Хро, хро, хро…

-         Що роблю в лісі?

Ха-ха! Почули дивні звуки? Я теж. Так що я – Кабан.

     Ось біжу від мисливця з усіх чотирьох. І, звичайно, втікаю!

     Підриваю активно дерево, так, до самого коріння, - валяю – отримую від цього величезне задоволення. Я – силач! Ночую собі в лісі, вільний, щасливий.

     Тільки-от захотілося їсти… Розгледів навколишнє середовище і уздрів улюблені жолуді. Фух, наївся досхочу!

     Ліг собі, чухаю вдоволене черевце. Придрімав.

     Розплющив очі – бачу перед собою рідну душу – кабаниху, привабливу, зацікавлену, здивовану зустріччю.

-         Привіт! – кажу їй.

-         Привіт, друже!

-         Будьмо знайомі.

-         Так, я – Кеті.

-         А я – Туві.

     Як здорово мати друга!

Володимир Ковтун

Сніжинка

     Кожен ранок для мене раніше був казковим: співали пташки, гралися діти, світило сонце.

     Коли прийшла зима, мій ранок став іншим. Уже не так світило сонце, на подвір’ї було дітей, і птахів також уже майже не було.

     Сьогодні четвер… Я прокинулася – і у мене було таке відчуття, що я маленька і холодна. Насправді я стала сніжинкою, холодною і маленькою. Мене обрала зима. Вона подарувала мені на мій день народження це перевтілення.

     Коли я почала падати, звідкись узялися діти і почали гратися. Я кружляла від радості. Та коли один хлопчик підстрибнув і взяв мене до рук, я розтанула.

     Так я зрозуміла, що краще бути людиною, яка ходить по землі і грається в різні ігри. Сніжинки хай залишаються сніжинками, окрасою зими.

Ілона Боровик