Літературні бувальщини з життя Гете

Вроджене знання світу

     Гете мав право стверджувати, що в справжнього творця вроджене знання світу, тому зайвий особистий досвід тільки обтяжує його, а не допомагає впоратися з кожним наступним завданням, що стоїть перед ним. "Я написав "Геца фон Берліхенгена", - каже він далі, - у двадцять два роки, а через десять років дивувався, скільки правди в моїй драмі, хоча нічого з того, що я там зобразив, мені на час її створення не довелося пережити".

Знахідка

     Гете трапилося якось наткнутися на кілька розрізнених сторінок, він прочитав їх з великим інтересом, а коли почав з’ясовувати, з чийого твору написане, виявилося, що автор - він сам. 

Щоб не шкодувати

     Наполеон умовляв Гете присвятити який-небудь твір цареві Олександру. "Сір, - відповів Гете, - це не в моїх звичаях. Я нікому не присвячую моїх книжок, щоб згодом про це не шкодувати". На що Наполеон заперечив: "Великі письменники часів Людовіка XIV думали інакше". - "Справді, - погодився Гете, - проте ви, ваша величність, не станете заперечувати, що їм не раз доводилося шкодувати про те".

     Гете розумів, що говорить, бо з власного досвіду знав ціну освіченій знаті. Багато років терпів він примхи герцога Веймарського, який захоплювався французькою драмою, примушував Гете й Шиллера перекладати Вольтера,втручався в їхню творчість, не хотів ставити "Орлеаньску діву", тому що п’єса  не сподобалась його коханці, - тобто поводився одночасно і як сноб, і як директор театру, що заплутався в інтригах актрис.