В.Гюго. "Собор Паризької Богоматері". Опорна схема-конспект

Автор. Віктор Марі Гюго (1802 – 1885) – французький письменник.

Твір. «Собор Паризької Богоматері»

Дата написання. 16 березня 1831р.

Творча історія. Твір написаний за подіями Липневої революції, але роботу розпочав напередодні революції 1830р., 25 липня 1830р., завершив на початку лютого 1831р. Робота над книгою тривала аж до виходу у світ 2-го видання (жовтень 1832), в якому вперше були вміщені

Жанр. Історичний роман

Теорія літератури. Історичний роман – роман, який будується на історичному сюжеті, відтворюючи у художній формі певну епоху, певний період історії. В історичному романі поєднані історичні факти з фактами та особами вигаданими.

Тема. Тема краси (людина і мистецтво) і творчості. Тема кохання. Тема народу. Показ середньовічної Франції на порозі доби Відродження.

Проблематика. В.Гюго показав, як кохання і краса, собор вплинули на душі Клода Фролло і Кавзімодо. Загальнолюдські проблеми: кохання, смерть, зрада, відданість.

Ідея / Ідейний зміст. Антиклерикальна ідея роману. Боротьба між Добром і Злом.

Основний конфлікт. Конфлікт між Добром і Злом (філософський, моральний). Конфлікт короля з феодалами (політичний).

Сюжет і  композиція. Сюжетна побудова роману романтична. В ній виявляються закономірності епохи, її уявлень і традиції. Ці дивні пригоди можливі, хоч і не буденно звичайні. Роман складається з 11 книг. Перші шість – розгорнута експозиція. Гюго знайомить читача з місцем подій, наводить історичні й архітектурні подробиці. Ми знайомимося з головними героями твору. Усі події в експозиції відбуваються протягом трьох днів на початку січня 1482 року. З нагоди дня Богоявлення і свята блазнів на Гревському майдані Квазімодо обрано «королем блазнів»; П’єр Гренгуар  у Палаці правосуддя ставив свою містерію; юна красуня Есмеральда танцює на площі зі своєю кізкою Джалі. Того ж вечора Квазімодо затримали жандарми і засудили до покарання біля ганебного стовпа за те, що переслідував Есмеральду. Розділ IV «Сльоза за краплю води» книги 5-ої є зав’язкою наступних подій. Книги VII – X широко представляють розвиток подальшої дії. Головна увага прикута до квазімодо: як вплине доброта, проявлена Есмеральдою до дзвонаря Собору, на його долю. Есмеральда покохала красеня ротмістра Феба, який врятував її від Квазімодо, але де Шатопер мріє одружитися з шляхетною Фльорделіс. Танцівницю ненавидить Гудула зі «щурячої нори» (в неї вкрали цигани дитину) і архідиякон Клод Фролло, який закохався в Есмеральду, але це почуття руйнувало його душу, він перетворювався на демона. Саме він шукав привід звести Есмеральду на шибеницю за чаклунство. А пізніше її звинуватили у вбивстві Феба де Шатопера з вини Клода Фролло. Проте Квазімодо врятував Есмеральду від шибениці, сховав у Соборі. Народ штурмує Собор, щоб врятувати дівчину. Король з «лиса перетворився на гієну». Він злякався цього нападу. Архідиякон хитрістю вивів Есмеральду з Собору і знову поставив її перед вибором: він або смерть. Дівчина вибрала смерть. XI книга -  заключна частина роману, це і кульмінація, і розв’язка подій. Випадково Есмеральда опиняється у «щурячій норі»,  чекаючи приходу варти. Гудула виявилася матір’ю дівчини, але врятувати від смерті не змогла. Борючись за життя дитини, вона гине. Адже Есмеральда сама себе виказала, позвавши Феба на допомогу. Дівчину стратили. Квазімодо розправився з Клодом Фролло, зіштовхнувши його з Собору. Квазімодо зник. Ротмістр Феб де Шатопер невдовзі одружився. А Гренгуар скоро добився успіху в драматургії. Квазімодо ж знайшов своє щастя після смерті: сам прийшов у склеп Монфоконі помер, обнявшись зі своєю коханою Есмеральдою. На цій сумній ноті роман завершується.

Простір і час. Середньовічна Франція XV ст.., Париж, 1482 р. Усі події зосереджено навколо Собору. Правління короля Людовіка XI. Феодальна роздробленість сприяла послабленню королівської влади.

Образи. Собор Паризької Богоматері єднає всіх героїв і всі події. Представники народу – Квазімодо, Есмеральда, Пєр Гренгуар, Пакетта Шантфлері, Клопен Труйльфу разом з усім «Двором чудес». Продажне духовенство – кардинал Бурбонський, прокурор Феб де Шатопер. Король Людовік XI.

Особливості методу. Метод художнього узагальнення будується автором на цілком конкретних, історично реальних фактах і явищах. У романі наявні зв’язки реалізму (образи короля, Коппеноля) й романтизму (Клод Фролло). Образи гротескно загострені, змальовані в різких контрастах і виростають у своєрідні романтичні символи.

Новаторство. 1. В.Гюго зближує жанр історичного роману з романтичною поемою та драмою. 2. Основний герой роману – жінка. 3. Демократизм образу Есмеральди, квазімодо, які діють нарівні з аристократичним прошарком системи образів роману.

Висновок. Щирий демократизм, послідовна антифеодальна і антикатолицька спрямованість і зробили перший зрілий історичний роман В.Гюго вершиною цього жанру як у французькій. Так і у всій зарубіжній літературі епохи романтизму. В «Соборі Паризької Богоматері» на повну силу звучать «великі імпульси гуманності, милосердя, соціальної справедливості», які, за висновком І.Франка, властиве всій творчості великого французького письменника-демократа і гуманіста.

Переклади. І. Франко, Л.Українка, М.Старицький, П.Грабовський, М.Рильський, М.Бажан, М.Терещенко. досліджували О.Білецький, Д.Наливайко, М.Модестова.

Зв'язок з іншими видами мистецтва. Образотворче мистецтво. Малюнки і карикатури роботи В.Гюго. О.Кравченко. ілюстрації до твору. Музика.  О.Даргомижський. «Есмеральда» (опера). Ч.гуні. «Есмеральда» (балет). Ф. Пендрель. «Квазімодо» (опера). Дж.Верді. «Ріголетто» (опера). Архітектура, скульптура та прикладне мистецтво. О.Роден. Пам’ятник В.Гюго. Собор Паризької Богоматері в Парижі.

Думки митців та критиків. В. Гюго вмів прославляти батьківщину 2в моментах великих історичних поривів до свободи» (І.Франко). «Красавица Эсмеральда олицетворяет собой всё доброе, талантливое, естественное и красивое, что несёт в себе большая душа народа…» (Є. Євніна)