Костянтин Симонов. "Жди мене..."

Жди мене, і я вернусь.
Тільки ревно жди.
Жди, коли дощі, як грузь,
Ллються на сади.
Жди, коли сніги метуть,
Жди в палющі дні,
Жди тоді, коли не ждуть
Тих, що на війні.
Жди, коли не відповім
На твої листи,
Жди, коли набридне всім
Ждать, з ким ждала ти.

Жди мене, і я вернусь,
Не бажай добра
Тим, хто радить, як дідусь,
Що забуть пора.
Хай повірить мати й син,
Що мене нема,
Хай у сяєві сивин
Сяде мовчкома
І за упокій вино
П’є товариш мій.
Жди. І з ним ти заодно
Випити не смій.

Жди мене, і я вернусь
Всім смертям на зло.
Хто не ждав, шепне комусь:
«Щастя помогло!»
Хто не ждав, позаздрить нам,
Тільки не збагне,
Що з вогню своїм жданням
Ти спасла мене.
Як пройшов я всі фронти —
Хто мені поміг?
Просто ждати вміла ти
Краще від усіх!

(Переклад Дмитра Павличка)