Дж.Свіфт. «Мандри Гуллівера». Опорна схема-конспект

Автор. Джонатан Свіфт

     Твір. «Подорож Леміеля Гуллівера в деякі віддалені країни світу, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів» (частина І)

     Дата написання. 1721-1725 , опублікований в Лондоні в 1727р. 

     Творча історія. Задум твору народився у гуртку лондонських дотепників, які придумували гумористичні історії від імені обмеженого ученого-педанта Мартіна Скріблеруса, тобто «писаки». Підкреслено побутові оповідки мали приховану політичну спрямованість, яку чудово розпізнавали співвітчизники.     Так одного літнього вечора в помешканні лондонського видавця Бенджамена Мотта пролунав дзвінок. Господар відчинив двері, та відвідувач уже пішов, а на ганку лежав пакет із записами невідомого капітана Гуллівера, в яких він розповідав про свої мандри. У пакеті був і супровідний лист якогось невідомого Ричарда Сімпсона, котрий стверджував, що є родичем цього Гуллівера, і ручався за правдивість написаного. Він же поставив умову: якщо рукопис сподобається видавцеві, той має повідомити автора про це за три дні і лише тоді отримає повний варіант твору. Записи до невідомого автора видавець прочитав за один вечір і вже наступного дня дав згоду надрукувати записи Гуллівера.

     Жанр. Роман Свіфта не вміщається в рамки якогось одного жанру, він є блискучим жанровим синтезом.

     У ньому присутні елементи утопії, дидактики, фантастики, алегорії, казки, мемуаристики, представляючи складне поєднання художніх прийомів і засобів для вираження єдиної чітко злагодженої концепції, на якій тримається єдність роману. Спочатку роман нагадує забавну казку. Поступово, однак тон розповіді стає більш серйозним, підбиваючи читача до найголовнішого – природу людини і суспільства. «Подорожі Гуллівера»  –  памфлет. З одного боку, вони несуть на собі відбиток свого часу, наповнюючись конкретними політичними смислами, з іншого – мають загальнолюдську спрямованість, виражену шляхом сатиричного бичування всіх пороків. При цьому сміх Свіфта настільки ж всеосяжний, як і тематика роману, і охоплює всі відтінки смішного від добродушного гумору і м'якої іронії до гнівного сарказму і отруйних насмішок.

     Твір має яскраво виражені риси роману-подорожі, пригодницького та фантастичного роману. Своєрідність жанру «Мандрів Гуллівера» полягає в поєднанні романної та памфлетної форм.

     У цілому жанр твору можна визначити як сатиричний роман-казку у формі розповіді героя про свої подорожі, створений на ранньому етапі просвітницької літератури в Англії, коли жанр роману ще перебував у процесі становлення. Вн поєднує реалістичні елементи і соціальну фантастику.

     Теорія літератури. Памфле́т (англ. pamflet від грец. Pan – усе, phlego – палю)  – різновид літературного чи публіцистичного твору, зазвичай спрямований проти політичного устрою в цілому чи окремої його частини, проти тої чи іншої соціальної групи, партії, управління тощо, найчастіше – через розкриття окремих представників.  Соціальна фантастика – піджанр наукової фантастики, головний акцент у якому ставиться на розвиток і взаємовідносини у людському суспільстві.  

     Тема. Основною темою «Мандрів» є мінливість зовнішнього зображення світу природи і людини, представлена фантастичним і казковим середовищем, в яке потрапляє Гуллівер під час своїх подорожей. Водночас це – іронічні та сумні роздуми про долю усього людства, його духовні вади, недосконалість будь-якого суспільного устрою.

     Ідея / Ідейний зміст. Засобами сатири піддати гострій критиці англійську дійсність, політику того часу, всі ті суспільні вади, з якими Свіфт не міг змиритися. Головним для Свіфта було «не розважати читача, а будити в ньому злість». Ідея свободолюбства і миролюбства.

     Сюжет. У романі описані незвичайні мандрівки хірурга і капітана Лемюеля Гуллівера, який потрапляє до фантастичних країн, де з ним відбуваються чудернацькі, а іноді й трагікомічні пригоди.

     Казкова фабула в поєднанні з правдоподібним пригодницьким колоритом морської подорожі становить конструктивну основу «Мандрів». Сюди включено і автобіографічний елемент – сімейні розповіді та власні враження Свіфта про незвичайну пригоду його раннього дитинства (в однорічному віці він був таємно вивезений своєю нянею з Ірландії до Англії і прожив там майже три роки). Це – поверхневий пласт розповіді, що дозволив «Подорожі» з перших же публікацій стати настільною книгою для дитячого читання. Однак сюжетні лінії фабули, будучи іносказанням узагальненої сатири, об'єднують безліч смислових елементів, розрахованих виключно на дорослого читача, - натяків, каламбурів, народ і т. п.,  – в єдину композицію, що представляє сміх Свіфта в широкому діапазоні – від жарту до «суворого обурення».

     Композиція. Роман складається з чотирьох частин (І – «Подорож до ліліпутів», ІІ – «Подорож до Бробдінгнегу», ІІІ – «Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнеггу, Глаббдабдрібу», IV – «Подорож до країни Гуїнгнгмів»), у кожній з яких розповідається про перебування героя у якійсь вигаданій країні. Усі частини роману логічно поєднані образом розумного, навмисне наївного мандрівника, здатного до спостереження й аналізу. 

    У першій частині судновий лікар Лемюель Гуллівер потрапляє до країни ліліпутів в якій живуть маленькі, у 12 разів менші від людей, чоловічки. Жителі Ліліпутії зустрічають Гуллівера привітно. Йому придумують ім’я Людина-Гори, надають житло, забезпечують їжею – що особливо важко, адже його раціон рівний раціону 728 ліліпутів. З Гуллівером привітно розмовляє сам імператор, надає йому безліч почестей. Одного разу Гулліверу навіть дарують титул нардака, найвищий титул в державі. Це відбувається після того, як він пішки перетягує через протоку весь флот ворожої держави Блефуску. Поступово Гуллівер знайомиться з жителями Ліліпутії і розуміє, що крихітні чоловічки, взагалі-то, нічим не відрізняються від звичних людей. Ті ж двірцеві інтриги, та ж пиха, ті ж партійні чвари – тільки тут ворогують не віги і торі, а тупоконечники і гостроконечники. Згодом наш герой опиняється втягнутим в інтриги нарівні зі знатними персонами, які можуть уміщатися у нього на долоні. Гулліверу загрожує звинувачення у державній зраді. Через придворні інтриги його засуджують до засліплення, Гуллівер приголомшений, він не чекав зустріти такі жахливі наслідки роздратування можновладців у країні віддаленій, але настільки схожій на європейську.

     В результаті Гуллівер тікає з Ліліпутії до Блефуску, звідки на спеціально побудованому ним човні відпливає до Англії.

    Друга подорож  Гуллівера приводить його в Бробдінгнег – країну велетнів, і там вже він сам виявляється карликом. Гуллівер відчуває себе в цій країні все більш принизливо: положення ліліпута в країні велетнів йому неприємне. Він від’їжджає до Англії.

     В третій частині Гуллівер потрапляє спочатку на літаючий острів Лапуту, потім на материкову частину країни Бальнібарбі, чиєю столицею Лапута і є. Стомившись від цих чудес, Гуллівер має намір відплисти на батьківщину. По дорозі додому опиняється спочатку на острові Глаббдабдріб, а потім в королівстві Лаггнегг. Гуллівер потрапляє з вигаданих країн в цілком реальну Японію. Після подорожі по Японії він повертається на батьківщину.

     Четверта частина роману – «Подорож до країни Гуїгнгнмів» - присвячена країні «етично досконалих» гуїнгнгмів і огидних єгу. Гуїгнгнми – це коні, але саме в них герой знаходить цілком людські риси: доброту, порядність, чесність. У служінні гуїгнгнмів знаходяться злобні і мерзенні істоти – єгу. Зовні вони схожі на людину, але по характеру і поведінці є породженням мерзоти. «Я пишу з благородною метою просвітити і настановити людство», - говорить Гуллівер. Він впізнав у єгу вади своїх одноплемінників і здригнувся від власної схожості з ними. Але через люту ненависть до єгу, гуїгнгнми не помічають, що Гуллівер, хоча він і двоногий, перевершує їх самих і за інтелектом, і за душевною організацією. Прожити свої дні наш герой тут не може. Доброчесні і виховані гуїгнгнми виганяють його до єгу тільки за те, що зовні він схожий на них. Гуллівер повертається до Англії, щоб більше вже ніколи не подорожувати. Так закінчується роман Джонатана Свіфта.

     Простір і час. Викрита істинна сутність явищ політичного життя Англії XVIII століття.

     Образи.     Образ Гуллівера, об'єднуючи всі частини твору, стає центром роману. Образ змінюється в залежності від ситуації і обставин, в які Гуллівер потрапляє. Гуллівер – це художнє втілення просвітницького розуму, своєрідний індикатор відхилення від розумової норми. Своєю участю в подіях він відтінює їх абсурдний, безглуздий, з просвітницької точки зору, ґатунок.

     Гуллівер смішний і жалюгідний, коли повертається додому. З тих пір він нездатний спілкуватися з людьми, в яких бачить жахливих єгу. Прагнучи очиститися від людських вад, він йде від своєї сім’ї і проводить весь час у стайні. Але Гуллівер прекрасний як оповідач, коли пише про пережите.

     Маллі Аллі Г’ю – імператор Ліліпутії; Флімнеп – лорд-канцлер казначейства Ліліпутії; Болголам – адмірал королівського флоту; Рельдресел – головний секретар Ліліпутії з таємних справ, друг Гуллівера.

     Проблематика. Відносини влади і народу; державний устрій; боротьба політичних партій; яким повинен бути правитель; загарбницькі війни і претензії на світове панування; про виховання дітей; про моральне і духовне життя суспільства.

     Висновок. Джонатан Свіфт – автор роману, який увібрав досвід політичної і творчої діяльності майже шістдесятирічного життя письменника. Твір «Мандри Гуллівера» синтезує думки, переконання, світовідчуття автора, засоби й прийоми сатиричного зображення, які вже використовувались ним у памфлетах, віршах та статтях.

      Роман Свіфта одразу ж після його видання і до сьогодні викликає багато дискусій, суперечок, різноманітних, часто неадекватних, часто різнополюсних точок зору і оцінок.

     Сповнений чи то презирством, чи то жалем до людей, Джонатан Свіфт мріяв про світ, в якому не було б «лідерів і членів політичних партій та гуртків»; «в’язниць, сокир, шибениць, покарання батогом і ганебних стовпів»; «чванства, пихатості, здаваної дружби, … франтів, бешкетників, п’яниць, повій». І це не повний перелік вад, від яких Свіфт бажав звільнити суспільство. Письменник засудив монархію, можновладців, несправедливі закони, загарбницьку політику. Цей роман приніс письменнику всесвітню популярність. Джонатан Свіфт поставив собі за мету – змалювати і висміяти ненависні йому порядки Англії того часу. І це йому вдалося.

     Переклади. Українською мовою «Мандри Гуллівера» переклав М. Іванов.

     Наслідування. Свіфт створив тексти, на які орієнтувалися сатирики і фантасти XIX  – XX ст. (Г. Фідцінґ, Т. Дж. Смоллетт, В. Ґодвін, Ч. Діккенс, С. Батлер, Г. Веллс – в Англії, Вольтер, А. Франс – у Франції, М. Салтиков-Щедрін – у Росії).

     Зв'язок з іншими видами мистецтва. Міжлітературні зв’язки. Типологічна подібність до східних казок про незвичайні та фантастичні подорожі. Образотворче мистецтво. В.Волович, С.Харламов, І. Богдеско, Ж.Гранвіль, М.Брока. ілюстрації до творів. Музика. Ніг-Серж. «Мандри Гуллівера» (балет). Театр і кіно. Х/ф «Дім, який збудував Свіфт (СРСР, реж. М.Захаров). Архітектура, скульптура та прикладне мистецтво. Г.Готенберг. «Гуллівер у країні ліліпутів» (скульптура малих форм).

     Думки митців та критиків. «У питаннях про розум, як і взагалі у всіх проблемах просвітництва, Свіфт болісно коливається між вірою і невір'ям, між утопією і відчаєм , переходячи від однієї крайності до іншої, гірко знущаючись над самим собою і тим містифікуючи читача». (М. Заблудовський)

     «Свіфт застеріг людей, він показав усю гидоту і жах застою, позбавленого ідеалів, повного безглуздого егоїзму життя». (Л.Українка)

     Оруел оголосив твори Свіфта «картиною людського життя, в якому письменник нічого не знаходить, крім майбутнього божевілля і гріху».

     «…У передмові до одного з ірландських видань говориться, що Свіфт ніколи не брав жодної думки у жодного письменника, давнього чи сучасного. Це не зовсім так, але, мабуть, важко відшукати якогось іншого письменника, який так мало запозичив у інших…». (Семюель Джонсон)

      «Якщо звикли до велетнів і ліліпутів, сприймуть й решту». (Семюель Джонсон)

     «Все викладене претендує на математичну визначеність та точність. Такий спосіб оповіді спрямовано на те, щоб навіяти читачеві віру в правдивість усього баченого, почутого й пережитого Гуллівером». (О. Дейч)