Й.В.Гете. «Фауст». Опорна схема-конспект

Автор. Йоганн Вольфганг Гете (1749 – 1832) – німецький письменник.

Назва. «Фауст».

Дата написання. І частина – 1806, ІІ – 1825 – 1831.

Жанр. Драматична поема (поетичний твір великої форми, в якому авторська мова повністю відсутня, а зміст розкривається через репліки та монологи персонажів). Гете назвав свій твір «трагедія» тому це і філософська трагедія (ознаки: гострий і непримиренний конфлікт, який становлять нерозв’язні протиріччя. Герой сам прагне вибороти свою долю наперекір волі вищих сил). Як драматична поема, об’єднує у собі реальність і фантастику, лірику і філософію, зорові та слухові ефекти.

Тема. Драма про історію людства, про мету, смисл людської історії взагалі і драма про Людину, її обов’язок, покликання, про її відповідальність перед іншими людьми.

Проблематика. Філософські проблеми: життя і смерть, добро і зло, сутність буття, призначення людини у світі, людина і природа, людина і Всесвіт, пізнання світу, кохання, мистецтво і його роль у суспільстві тощо.

Основний конфлікт. Філософський двобій між Богом та Мефістофелем за людину. Стикаються дві позиції, укладається парі, починається експеримент, де об’єктом дослідження є людина. Бог обіцяє Мефістофелю не втручатися в його дії, в хід експерименту, бо йому заздалегідь відомий результат. У вірі в людину виявляється істинний гуманізм Бога. Філософський конфлікт концентрує в собі досягнення філософської думки XVIII ст..

Особливості сюжету. Сюжет твору не перевантажений подіями. У І частині чітко вимальовуються три сюжетні центри: Фауст – Мефістофель, Фауст – Маргарита, Фауст – Вагнер. Композиційні зв’язки між ними здійснюються введеними в дію другорядними персонажами (алегоричні та міфологічні образи).

         У ІІ частині увага Гете зосереджена на втіленні ідей. Сюжет не має єдності. Різноманітні теми втілюються в п’яти діях. Дія І змальовує в діалогах картини занепаду, кризи феодальної монархії. Сатирично замальовується правляча верхівка. У ІІ дії – задум викликати до життя Гелену Прекрасну як зразок вічної краси. В лабораторії створюється істота Гомункул, який супроводжує Фауст у його пошуках шляхів до прекрасного, але розбивається і гине. В ІІІ дії розповідається про одруження Фауста з Єленою Прекрасною. Народжений син Евфоріон гине (дух поезії). Людина створена для земного, а краса – лише ілюзія. В ІV дії Фауста не привабила слава воєначальника. В V дії Фауст підбиває підсумок своєму життю. Він пересвідчується в цінності реального буття і діяльного життя людини.  

Композиція. «Присвята», два прологи (зав’язка); І частина складається з 25 сцен (не розбита на дії, як того вимагає форма драматичного жанру); ІІ частина складається з п’яти дій (забагато для драматичного твору). Отже, це несценічна п’єса.

Простір і час. Розгортання події відбувається у невеличкому німецькому місті. Друга частина поеми нагадує більш традиційні мандри по чудесних островах.

Образи. Головні образи: Фауст, Мефістофель, Вагнер, Маргарита.

Особливості стилю. Побутові сцени чергуються зі сценами-диспутами. Переважає зображення сильних тематичних блоків: 1) історія жертовного кохання і трагічна загибель Гретхен; 2) історія пошуків істини і смислу життя і розчарування Фауста.

Мова твору. Мова багата на афоризми. («А в нашої церкви добрий шлунок», «Цінуйте час, він не стоїть на місці», «Лиш в русі проявить себе чоловік», «теорія завжди, мій друже, сіра, а древо жизні – золоте» та інші).

Ідея. Що є людина на землі – « божественне створіння», яке прагне істини, чи «тварина із тварин».

Авторська позиція. За задумом Гете, мистецтво – це не копія реальності, а зовсім новий, самостійний світ. Таким новим світом є і його поема. Автор не нав’язує читачеві своїх думок. Він не виправдовує, але й не засуджує свого героя. Людина проживе недаремно, якщо прагнутиме вищої мети. Для Гете-просвітника це не релігія і не покірливість перед долею, а удосконалення найкращих рис, якими обдарувала людину Природа, - розуму, волі. Почуття, гуманності. У житті людина мусить обирати тільки те, що допомагає самовдосконаленню, і безжально відкидати те, що заважає цьому.

Висновок. Письменник розкрив діалектику характерів, змалював психічний стан людей у різних сюжетних колізіях, довів, що життя досить складне і людина не може проникнути в таємниці Всесвіту. Трагедія наскрізно пронизала життя і Фауста, і Гретхен; не є трагічною тільки доля Мефістофеля, бо він спостерігач у житті, яке для нього ніякої цінності не має. Гете не давав однозначних відповідей на поставлені у творі питання, бо не давало їх і життя. У трагедії проголошується гімн людині і життю.

Переклади. І.Франко, М.Лукаш.

Зв'язок з іншими видами мистецтва. Образотворче мистецтво.

Портети Й.В.Гете роботи О.Кіпренського, І.К.Штіллера, Й.Х.Тишбейна, Е Делакруа, А. Гончарова, М.Єгорова, А.Харитонова, А.Кашкуревича, В.Калінаускас. Ілюстрації до твору М.Врубеля. Панно «Фауст».

Музика

 Ш.Гуно. «Фауст» (опера) (куплети Мефістофеля).

Ф. Шуберт. «Маргарита за прядкою», «Вільшаний король».

Г.Берліоз. «Засудження Фауста. Драматична легенда».

Ф.Бузоні. «Доктор Фауст» (опера).

А.Шнітке. «Історія доктора Фауста» (кантата).

Ф.Ліст. «Фауст-симфонія».

Театр і кіно. Х/Ф «Фауст» (Німеччина, 1961).

Архітектура, скульптура та прикладне мистецтво.

 М.Антокольський. Мефістофель.

Е.Ригель. Пам’ятник Гете і Шиллеру у Веймарі.

Л.Швантгалер. Пам’ятник Гете у Франкфурті-на-Майні.