Дж.Боккаччо. "Декамерон". Опорна схема-конспект

Автор. Джованні Боккаччо (1313 – 1375) – італійський письменник.

Твір. «Декамерон».

Дата написання. 1351 – 1353.

Історія написання. Задум написати збірку н о в е л про сучасне письменникові життя виник під час епідемії чуми у Флоренції. Грецька назва «Декамерон» перекладається як «десятиденник»  і з’ясовує композицію збірника: упродовж десяти днів десятеро молодих людей розважають одне одного цікавими оповідками.

Жанр. Збірка новел.

Композиція. Цілісність твору забезпечує чітка композиція: д е с я т ь розділів (днів) , кожен з яких уміщує по десять оповідок. Боккаччо застосував прийом о б р а м л е н н я. Усі сто новел обрамлені ліричними «Переднім словом» та «Одавторською післямовою», в яких автор розмірковує про вміння співчувати чужому горю і розповідає про своє кохання. За його словами, книга призначена для закоханих. Зокрема жінок, письменник вирішив дотепним словом розрадити і втішити слабку стать.

        Десяти новелам кожного розділу передує і н т р о д у к ц і я, в якій також виразно звучить голос автора. В інтродукціях Боккаччо переважно описує ідилічні ранкові пейзажі кожного нового дня, розваги товариства тощо.

Теорія літератури. Інтродукція – вступ до літературного твору або вистави.

Тематика. Вісім із десяти днів збірки мають визначені теми, які оповідачі по-різному трактують у своїх розповідях. Протягом 2-го дня товариство розповідає про тих, хто, «всякого лиха набравшись, негадано знаходять добру долю». Увагу оповідачів на 3-й день присвячені нещасливому коханню. Наступного дня «говорять про те, як після різних сумних і нещасливих пригод закохані зазнають нарешті щастя». 6-го дня прославляють дотепників і винахідників, 7-го і 8-го розповідають про витівки жінок і чоловіків. Про доблесні і благородні вчинки говорять упродовж 10-го, останнього дня.

           Отже, головним об’єктом авторської уваги в «Декамероні» є кохання. Людська енергія, і, зрештою, сама людина, здатна на шляхетні й високі почуття. Боккаччо свято вірить, що природа створює прекрасну і гармонійну людину, а суспільство спотворює її. Симпатії письменника на боці сильних і розумних, дотепних і сміливих, хоробрих і спритних.

Ідея. Прославлення людської винахідливості і дотепності, здатності на шляхетні вчинки й високі почуття.

Образи. Оповідачі новел – семеро дам і троє кавалерів. Автор показує їх освіченими і дотепними. Юнаків письменник наділяє іменами Панфіл, Філострат і Діоней. У ранніх творах під цими іменами Боккаччо зображував самого себе. Усі юнаки «гарні на вроду і добрі на звичай», але різні за вдачею. Панфіл – розсудливий, Філострат – меланхолійний, а Діоней – веселий жартівник. Справжні імена жінок автор приховує з етичних міркувань і наділяє їх вигадиними: Пампінея, Фямметта, Філомена, Емілія, Лауретта, Неїфіла, Еліза.

        Письменник не намагається творити яскраві індивідуалізовані портрети оповідачів. Розмаїття фарб береже для зображення життєрадісного світу їхніх розповідей. Боккаччо створює галерею образів сеньйорів і купців, ремісників і селян, художників і мореплавців. Чільне місце посідають служителі церкви: попи й ченці.

Традиції і новаторство. Боккаччо вважають творцем  р е н е с а н с н о ї  н о в е л и, а його книгу – класичним зразком новелістики доби Відродження. Від «Новеліно» (зб. новел в Італії 13-го ст..) запозичив небагато: подеколи анекдотичну сюжетну основу, побутовість ситуацій, намагання прославити винахідливих і кмітливих.

        До традиційної для його часу форми письменник додав ідилічні описи природи і портретні характеристики персонажів. В основі окремих новел – реальні випадки з життя флорентійців, місцеві анекдоти.

        Більшість сюжетних схем письменник запозичував із середньовічних латинських оповідань, східних притч, французьких ф а б л і о – невеличких гумористичних оповідань. Дослідники творчості встановили 85 джерел оповідок, і лише походження 15-ти лишилося невідомим.

        Однак письменник не просто збирав і переказував відомі сюжети, він майстерно обробляв їх, домальовував згідно з новими гуманістичними ідеалами. Тому запозичена сюжетна канва набувала нового значення – філософії людяності, любові й гармонії. Ідеї, мова і стиль «Декамерона» започаткували н о в у  і т а л і й с ь к у  п р о з у .

Висновок. 1. «Декамерон» містить в собі широку картину італійського життя.

2. В показі людської любові Боккаччо – незворушний реаліст, який позитивно вплинув на розвиток європейського Відродження.

3. Боккаччо виступив на захист людської плоті, що в середні віки було небезпечно. Малюючи еротичні сцени, він відвертий, інколи грубий, але завжди далекий від розпусти, не смакує і не акцентує на еротиці. Навпаки – намагається за допомогою стилю пом’якшити ці еротичні сцени, передати їх природність.

4. Розхоже уявлення про «Декамерон» потребує уточнення. Це не «негативна» книга, і зачисляти її в цей розряд нема потреби.

5. Гуманістичний пафос «Декамерона» - захист земної любові, необхідної, як саме життя.

Наслідування. Книжка новел, яку спочатку холодно сприйняли освічені читачі, згодом стала не лише найпопулярнішою в Італії, а й викликала низку наслідувань. В Італії часів Відродження новели писали Франко Саккетті, Маттео Банделло та багато інших, у Франції – королева Маргарита Наваррська («Гептамерон»), в Іспанії – Мігель де Сервантес Сааведра («Повчальні новели»)…

       У XVIII  ст.. ренесансну новелу з успіхом розвивають Вольтер, Дідро. У XIX ст.. новела змінює свій характер і в такому вигляді залишається одним з найулюбленіших читацьких жанрів.