Опорна схема-конспект "Лялькового дому" Г.Ібсена"

А в т о р. Генрік Ібсен (1828 – 1906)б -  норвезький письменник, драматург і поет, творець «нової драми».

   Т в і р. «Ляльковий дім»

   Д а т а   н а п и с а н н я. 1879

   Т в о р ч а   і с т о р і я. П’єсу     «Ляльковий        дім»  написано    1879 року. В         основу       драми        Ібсен поклав       реальну     подію. Прототипом     Нори,         головної    героїні       твору,        стала норвезько-­данська      письменниця         Лаура        Кілер.        Під    впливом п’єси     Ібсена         «Бранд»     19-­річна         дівчина      написала    книгу         «Дочки Бранда»,         яка    вийшла      друком         1869 року під    псевдонімом.      З нею         познайомився     драматург і         порадив     авторці      розпочати літературну         творчість.  Вони         потоваришували.         Після          смерті        батька Лаура з матір’ю        переїхала         до     Данії,         де      1873 року вийшла      заміж  за ад’юнкта   Віктора         Кілера.       1876­-го      Віктор        захворів,    і його потрібно   було лікувати     на         Півдні.       Він    не      захотів звертатися по допомогу    до     свого багатого         батька,       хоч   як      його  Лаура        не просила.         Тоді  вона  таємно         взяла позику       в        банку.        За      неї поручився     її       впливовий багатий         друг. Чоловік      зцілився     від хвороби.       На      зворотному         шляху        в         Мюнхені    Кілери відвідали Ібсенів.      Лаура        по     секрету      все    розповіла         Сюзанні, дружині Ібсена.     Після          повернення         до     Данії знову         потрібні     були гроші         для переїзду      до     іншого       міста.         Лаура         знову         взяла позику       у формі векселя. За      неї     поручився далекий         родич,        комерсант. Поки спливав     термін        погашення векселя,      Лаура         нездужала після пологів       і        не      мала грошей.     Родич         теж    перебував         у складному        матеріальному    становищі  і        не      зміг   викупити    вексель.  Лаура        в        розпачі      зважилася  видати        підроблений       вексель, але         передумала         та      знищила    його. Усі    її       дії     стали          відомі чоловікові. Спочатку   він     їй      глибоко     поспівчував,       але    під упливом        сім’ї         та      друзів        змінив        своє  ставлення   до     неї     та почав     вимагати         розлучення,        яке    незабаром і        оформили. Дітей у Лаури     забрали,    її         визнали      психічно    хворою,     шахрайкою. Через       деякий        час    чоловік         передумав, перепросив         у       дружини    й повернув її       додому.     Вона         розпочала літературну        діяльність  та поступово       виплатила  всі     борги.         Саме її       життя         стало основою для       сюжету       «Лялькового       дому».         Нора і        її       прототип мали багато спільного,  але    була  й       істотна         відмінність:         Нора сама пішла         з       сім’ї, сама  протиставила      себе         суспільству         —     це      її свідоме   рішення.  

   Ж а н р. Соціально-психологічна драма.

   Т е о р і я   л і т е р а т у р и. «Новà  дрàма» —  сукупність новітніх явищ у європейській драматургії наприкінці XIX — на початку XX ст., що засвідчили активні естетичні пошуки митців, появу нових драматичних жанрів, взаємодію різних напрямів, течій і стилів (реалізму, натуралізму, модернізму, символізму, імпресіонізму, неоромантизму тощо).

    Дія — 1) акт драматичного твору; 2) перебіг подій у художньому творі, через які розкривається конфлікт, сюжетні колізії, риси характеру персонажа, дійової особи чи ліричного героя. Дія може бути зовнішньою та внутрішньою. Зовнішня дія — це вчинок персонажа, подія в його житті, різка зміна долі, становища тощо. Внутрішня дія — життя душі героя, його роздуми, зміна умонастрою, зіткнення ідей, позицій. Якщо зовнішня дія виявляє локальні конфлікти, які вирішуються протягом твору, то внутрішня — свідчить про глибинні конфлікти, які не завжди розв’язуються у фіналі, вони спрямовані на активізацію читацького (глядацького) сприйняття. 

   Ібсенізм — це особливість художнього мислення, стилю, яка полягає в розкритті трагізму життя через психологічні колізії, поєднанні зовнішньої та внутрішньої дії з перевагою останньої, інтелектуально-аналітичному підході до подій та образів, філософському осягненні дійсності, широкому використанні підтексту, символіки тощо. Вияви ібсенізму можна знайти в п’єсах Г. Гауптмана, А. Чехова, Б. Шоу, М. Куліша та ін.

   Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлення. Підтекст може створюватися не лише за допомогою вербальних (мовних) засобів, а й інших, невербальних (наприклад, у драматичному творі — мелодія, мовчання, зміна освітлення, звукові ефекти тощо), зокрема акторської гри.

   Соціально-психологічна дрàма — драматичний твір, у якому відображено зіткнення внутрішніх прагнень героя із соціальними обставинами, глибоко розкрито психологію персонажів, мотиви їхніх учинків, роздуми, почуття, що свідчить про стан суспільства взагалі та його вплив на духовний світ людей. 

   Т е м а. Змалювання сучасної авторові Норвегії. Духовне      пробудження людини,         її       прагнення вільно         проявитися         як особистість;    становище жінки в суспільстві, бунт проти         суспільної моралі. Г. Ібсен порушив у «Ляльковому домі» проблему боротьби й незалежності жінки в суспільстві (у різних аспектах — родинному, фінансово-юридичному, професійному та ін.).

   І д е я / Ідейний зміст. Розкриття         безправного        становища жінки         в чоловічому         суспільстві;         заклик        до     збереження         сімейних стосунків,         до     злагоди      й       миру в        родині;       відновлення загальнолюдських         цінностей.

   Проблематика:

-         жінка і        суспільство;

-           особистість         і суспільство;

-         багатство     і        бідність;    

-         кохання,      шлюб, сім’я; 

-         відповідальність   за свої       вчинки;

-         материнський       обов’язок;

-         людська       гідність;

-           сенс   життя і щастя.    

   Автор наголошує на необхідності пошуку істини в умовах складного реального життя (через дискусії, підтекст, символіку).  

   С ю ж е т. Експозиція – змалювання передодня Різдва. Зав’язка – поява в домі Хельмерів «людей із минулого» - Крістіни Лінне, а трохи згодом – Нільса Крогстада. Розвиток дії – поступове розкриття таємниці Нори. Кульмінація – лист Крогстада до Торвальда Хельмера, у якому виявляється вся правда про вчинок Нори. Розв’язка – розпад сім’ї, Нора залишає Торвальда та йде з дому.

   К о м п о з и ц і я. Інтелектуально-аналітична композиція спрямована на розкриття таємниць минулого, які впливають на вчинки та долю персонажів у теперішньому й майбутньому.

   П р о с т і р   і   ч а с . Дія відбувається в квартирі Хельмерів, який отримав посаду директора Акціонерного банку. Триває підготовка до Різдва.

   О б р а з и. Адвокат Хельмер. Нора, його дружина. Лікар Ранк. Фру Лінне. Приватний повірений Крогстад. Троє маленьких дітей Хельмерів. Анна – Марія, їхня нянька. Служниця в домі Хельмерів. Посильний. Образи персонажів п’єси «Ляльковий дім» є багатозначними, вони відображають духовний світ сучасної людини, драматизм її життя під впливом суспільства й існуючих норм моралі.   

   О с о б л и в о с т і   с т и л ю. Лаконічність у розгортанні діалогу, наявність підтексту. Паузи. Істина подається через символи, метафори, алегорії. «Ляльковий дім» - символ відчуження, недовіри, фальші у родині, у стосунках чоловіка й жінки. Мигдалеве печиво – символ родинного затишку й добробуту, а також – певні обмеження для Нори та її внутрішніх прагнень. Різдво і ялинка – руйнування сім’ї Хельмерів, втрата християнських цінностей у світі, а також – надія на народження нових стосунків, відновлення втрачених моральних ідеалів. Відкритий фінал спрямований на продовження дії п’єси в часі.  

   Н о в а т о р с т в о. 1) Розгляд проблеми «покликання», яке співзвучно духові новітнього світу. 2) Повсякденна реальність – джерело драматичного. 3) Побутові деталі максимально наближені до дійсності. В якій живуть глядачі (читачі). 4) Використання підтексту, внутрішнього лану для розкриття найголовнішого в образах героїв. 5) Герої «Лялькового дому»  - пересічні представники норвезького класу, водночас вони і носії певних моральних принципів. Їхні суперечки постають як найскладніший ідейний конфлікт, який під пером Ібсена набуває і філософського, і соціального тлумачення; герої Ібсена – втілення людських ідеалів. 6) Поєднання трагічного і комічного. 7) Жанр п’єси автор сам назвав «п’єсою на три дні», не віддаючи переваги ні драмі, ні трагедії, ні комедії, твір має синтетичний характер. 8) Композиція має інтелектуально-аналітичний характер (від ілюзії щастя до його краху та розуміння брехні у житті героїв). 9) Відкритий фінал як початок нової колізії (Нора робить крок у невідоме самостійне життя, щоб стати людиною).

   В и с н о в о к. «Ляльковий дім» — соціально-психологічна п’єса, у якій соціальні питання переведені в психологічну площину засобами внутрішньої дії.

   П е р е к л а д и. О.Новицький, О.Сенюк.

   Н а с л і д у в а н н я. Антон Чехов, Кнут Гамсун, Бернард Шоу, Август Стріндберг, Герхард Гауптман, Моріс Метерлінк.

Зв'язок з іншими видами мистецтва. Театр і кіно. На       початку      1900­х        рр. ібсенівську драму        ставили      на      всіх   європейських      сценах. Перша постановка         відбулася   21     грудня       1879 року в        Королівському театрі  Копенгагена.         Саме в        цей    час    у       п’єсах        Ібсена грали       Сара         Бернар,         Елеонора   Дузе, Аґнес         Сорма.       найкращі   акторки світу,     граючи      роль         нори,          втілювали  задум         Ібсена        по­різному. Італійська прима         Елеонора   Дузе  не      погоджувалася   з авторським  фіналом,         і         драматургові      довелося    його  змінити.     Російська акторка        Віра         Комісаржевська, навпаки,     повністю    дотримувалася   у заключній        сцені         ібсенівського      тексту.        Обидва      варіанти     мали величезний успіх.         На         українській         сцені п’єсу вперше       було поставлено 1900 року в         київському театрі         «Соломон».        Але   публіка      не була      готова         сприйняти  її       однозначно.

   Драма     «Ляльковий        дім»  посідає       особливе    місце на батьківщині Г.         Ібсена:        там    фільми       за      цим   його  твором       та      іншими знімають         регулярно. За      межами      Норвегії     драму        екранізували двічі       1973         року: у       Великій      Британії     та      у       Франції.     Відомий також         телеспектакль     «нора»       російського         режисера   Іона Унгуряна, екранізований     1980 року.

   Д у м к и   м и т ц і в   т а   к р и т и к і в. «Г. Ібсен започаткував дискусію й розширив її права настільки, що вона асимілювалася з дією. П’єса й дискусія стали практично синонімами, рух ідей і поглядів визначав сюжет. Глядачі стали повноправними учасниками драми, а випадки з їхнього життя — сценічними ситуаціями».   «Саме Г. Ібсен спонукав з усією непримиримістю боротися проти розважальних видовищ, за “нову драму”, яка давала поштовх думати й співпереживати». (Б.Шоу)