М.Гоголь. "Ревізор". Опорна схема-конспект

А в т о р. Микола Васильович Гоголь (1809 – 1852) р – російський і український письменник.

   Т в і р. «Ревізор»

   Д а т а   н а п и с а н н я. 1836

   Т в о р ч а   і с т о р і я. У листі 1835 р. М. Гоголь попросив О. Пушкіна дати йому який-небудь сюжет для комедії. О. Пушкін розповів М. Гоголю про випадок, який трапився в містечку Устюжні Новгородської губернії. Один проїжджий чиновник видавав себе за високу особу з міністерства й у такий спосіб обібрав усіх місцевих мешканців. Крім того, самого О. Пушкіна, котрий збирав у м. Оренбурзі матеріали для історичного твору, теж прийняли за ревізора. Так,  М. Гоголю був подарований уже готовий сюжет, і молодий автор із захопленням узявся за його розробку.

   Ж а н р. «Ревізор» належить до жанру реалістичної соціально-філософської  комедії.

   Т е о р і я   л і т е р а т у р и. Комедія — драматичний твір, у якому засобами комічного (гумор, сатира та ін.) розвінчуються негативні соціальні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності та в людині.

   Фарс — вид народного театру та літератури західноєвропейських країн, відзначався комічною (нерідко сатиричною) спрямованістю, реалістичною конкретністю, вільнодумством. Герої фарсу — містяни, образи-маски, позбавлені індивідуальності, вони були першою спробою створення соціальних типів.

   Буфонàда — комедійна манера гри актора, у якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів.

   Водевіль — невелика комедійна п’єса, якій притаманна проста композиція, динамічний сюжет (переважно любовний), дотепність, розважальність, у ній нерідко розмови героїв чергуються з піснями й танцями. 

   Т е м а. М. Гоголь за допомогою засобів комедії порушив питання, важливі за всіх часів: мораль (аморальність) правителів та їхня відповідальність (безвідповідальність), вплив влади й грошей на людину, справедливість (несправедливість) суспільного ладу, віддане служіння кожного як основа держави, корупція та ін.

   І д е я / Ідейний зміст. Критика тогочасного суспільства. Беззаконня, бюрократія, казнокрадство, хабарництво, пияцтво   –      повсякденна практика у       всій   сучасній письменникові    Російській  імперії. Широка картина      чиновничо­бюрократичного          правління  кріпосницької Росії      1830­х        рр. засвідчує      сатирично­критичну         спрямованість твору.

   С ю ж е т. Сюжет п’єси побудований чітко й динамічно. Він слугує розкриттю головного конфлікту п’єси — зіткнення суспільного абсурду зі здоровим глуздом, моральними принципами, які втілює образ автора. Автор не є дійовою особою, але його позиція відчувається через сміх, змалювання персонажів, побудову сцен і ремарки. У першій дії відбувається зав’язка — повідомлення про прибуття ревізора й підготовка чиновників до його прийому. Друга дія зображує готель, де зупинився Хлєстаков, і легковажний спосіб його життя. Тут відбувається зустріч городничого з Хлєстаковим, що зумовлює розвиток сюжету. У ході третьої дії Хлєстаков із дрібного чиновника перетворюється на «ревізора», відбувається трансформація героя, а його брехня посилює цей процес. Четверта дія є основною для випробування чиновників, котрі вишикувалися для того, щоб давати хабарі з метою збереження своєї влади в місті. Аморальне й корумповане середовище робить Хлєстакова вже не просто брехливим жевжиком, а страшною моральною потворою, що, збагатившись, щезає, як чорт. П’ята дія представляє зривання масок з персонажів. Це найскладніша дія п’єси, у якій основним прийомом є контраст. Сквозник-Дму- хановський та його дружина мріють про життя в Петербурзі, їх вітають інші чиновники, але в розпал торжества з’являється поштмейстер, котрий повідомляє про те, що Хлєстаков зовсім не той, за кого себе видавав. Ураз мрії про підвищення чину й столичне життя розвіялися. Лист Хлєстакова до Тряпічкіна є кульмінацією твору, коли виявляється справжнє обличчя «поважних людей». Про кожного чиновника в листі сказано напрочуд влучно й правдиво з позиції того, хто зміг їх ошукати. Отже, образ кожного з них ніби «повертається» до глядачів зовсім іншим (не парадним) боком. У такий спосіб М. Гоголь зображує «світ навиворіт», «світ навпаки», справжню сутність дійсності, те, що приховане за гарним фасадом. Однак у п’єсі є ще одна кульмінація — це поява в п’ятій дії жандарма, котрий оголошує про приїзд іншого (справжнього) ревізора. Після цієї кульмінації настає німа сцена, яка визначає відкритий фінал. Що буде далі з чиновниками? Куди подівся та які пригоди ще стануться з Хлєстаковим? Як буде діяти в місті новий ревізор? Багато запитань М. Гоголь залишив на розсуд глядачів — не тільки своїх сучасників, а й подальших поколінь.

    П р о с т і р   і   ч а с. Дія п’єси відбувається в маленькому провінційному містечку, що стає символом тогочасної царської Росії. Тут процвітають хабарництво, жорстокість і  свавілля чиновників, котрим належить уся влада в місті.

   О б р а з и. Російське чиновництво змальоване автором з великою викривальною силою. Кожен із персонажів — певний соціальний тип, який уособлює той чи той прошарок суспільства. Нечесних градоначальників М. Гоголь викриває в образі городничого Сквозника-Дмухановського, несправедливість російського суду — в образі Ляпкіна-Тяпкіна, недбальство соціальної служби — в образі попечителя богоугодних закладів Земляніки, низький рівень освіти — в образі наглядача училищ Хлопова, ганебність поштового відомства — в образі поштмейстера Шпекіна тощо. Кожний із них відчуває себе безкарним господарем у своїй справі, а тому ті сфери, які їм доручені, занепадають. Відповідно занепадає й уся країна. У п’єсі М. Гоголь зображував не конкретних людей і не окремі людські вади, а соціальну систему царської Росії загалом.

   О с о б л и в о с т і   с т и л ю. У творі М. Гоголя використано елементи комічних жанрів — фарсу, буфонади, водевіля, соціально-побутової комедії.

   В и с н о в о к.  Гоголь висміяв не особисті недоліки городничого, життя маленького уїзного містечка, а «правила життя і віри», характерні для чиновників того часу всієї самодержавно-кріпосницької Росії. Дізнавшись про приїзд справжнього ревізора, вони знову будуть намагатися вийти сухими з води, ухилитися від відповідальності за скоєні злочини. Багато буде залежати від того, хто приїхав. Саме цим будуть керуватися вони, визначаючи, які міри слід прийняти і які форми використати – традиційні чи нові, щоб задобрити ревізора. Кожен буде думати тільки про себе.

   В імперії нічого не зміниться. Необхідні інші, корінні зміни, про які автор комедії ще не міг знати.

   П е р е к л а д и. Перший   переклад    «Ревізора» українською       було зроблено    1875         р.,     і        належить   він     відомому   українському письменникові,         драматургові,     театральному     акторові М.Кропивницькому.       Перекладав         п’єсу для    свого театру        й       М. Садовський. Українською       «Ревізора»         також         перекладали: В.Сімович,      О.      Коваленко,          Остап         Вишня,         Антін         Хуторян,   Василь Шкляр    та      інші.

   З в ' я з о к   з   і н ш и м и   в и д а м и   м и с т е ц т в а. 

   Театр і кіно. 25 травня 1836 року п’єсу було вперше поставлено в Москві в Малому театрі. До 1870 року комедія йшла лише в першій редакції, потім — у другій. У 1908 р. «Ревізора» вперше було поставлено в Московському художньому театрі (режисери Станіславський і Немирович-Данченко). Ішов «Ревізор» і за кордоном, у театрах Парижа, Берліна, Праги, Белграда, Відня, Брюсселя, Дрездена, Лондона, Варшави. У Києві вистава «Ревізор» в останні роки йшла в театрах ім. Івана Франка та ім. Лесі Українки. З успіхом іде безсмертна комедія Гоголя на сцені театрів багатьох міст України. Фільми за комедією Гоголя з однойменною назвою зняті в 1952 (режисер В. Петров, СРСР), 1982 (режисер В. Плучек, СРСР) і 1996 (режисер С. Газаров, Росія) роках. Режисер Леонід Гайдай зняв у 1977 році екранізацію комедії Гоголя під назвою «Інкогніто з Петербурга».

   Д у м к и   м и т ц і в   т а   к р и т и к і в. «В «Ревізорі» я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, що я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях й у тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися над усім» (М.Гоголь).

   «О. Пушкін розумів, що сила таланту М. Гоголя полягає в його особливому українському погляді на життя, залюбленості в Україну. Відомий  поет підтримав молодого митця, допомагав у його творчих пошуках під час перебування в Петербурзі» (Н. Крутікова). 

   «З України М. Гоголь приніс до Петербурга розвинуте почуття краси, тому він так гостро відчував недосконалість світу, духовну потворність людей» (О. Гончар).

   «Якщо колезький реєстратор Хлєстаков не викликав ні в кого сумнівів, то які ж тоді справжні ревізори? І що ж то за країна, де такі люди піднімаються до небачених висот?» (Д. Чижевський).