«Знання – наша зброя в житті» Позакласний захід

         Знання - наша зброя в житті 

Мета: шляхом тематичної інсценізації презентувати твори світової літератури,

 в яких піднімається тема знань і освіти;

розвивати творчу діяльність, акторські здібності, природовідповідне мислення школярів; спонукати до роздумів над проблемами освіти, визначення свого майбутнього і свого місця в суспільстві; прищеплювати інтерес до книги, до величних думок великих людей та мистецтва.

Форма заходу: тематична інсценізація.

Міжпредметні зв’язки: музика, образотворче мистецтво, українська та російська мови, географія.

 Оформлення: плакат з назвою заходу; на дошці – «народна мудрість про освіту», слова В.Сухомлинського про вчителя; виставка творчих учнівських робіт, фотоальбом; магнітофон і записи пісень; географічна карта світу.

Атрибути: оксамитова подушечка, довге перо, папери, грифельна дошка, книжка, дубці, яблуко, глобус.  

Народна мудрість про освіту.

·        Коли здобудеш освіту, то побачиш більше світу.

·        Не золото  - багатство, а знання.

·        Основа знань – старанність і труд.

·        Для чого людина вчиться? Для того, щоб далеко бачити.

Учитель – це перший, а потім і головний світоч в інтелектуальному житті школяра, він пробуджує в дитини жадобу до науки, культури, освіти.

В.Сухомлинський

Інсценізація фрагментів філософської повісті Вольтера «Простак», п’єси-казки С.Я.Маршака «Дванадцять місяців», повісті М.Твена «Пригоди Тома Сойєра», філософської казки-притчі Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц» (розділ XV).

Епіграф. Нема прагнення більш природного, ніж прагнення до знань.

Мішель де Монтень,французький філософ-гуманіст XVI ст..

Зміст заходу

Ведуча. – Як ти опустився! Ти готовий учитися у першого зустрічного! – дорікали одному філософу.

-         Знання – настільки дорогоцінна річ, що його не принизливо добувати із будь-якого джерела, - відповів філософ.

Абу-ль- Фарадж

     А видатний давньоримський поет часів Октавіана Августа Публій Овідій Назон  зазначав: «Вчитись дозволено і у ворога». А в кого вчимося ми? Звідки добуваємо знання?

Оголошення теми, мети, епіграфа позакласного заходу.

      Отже, ми стверджуємо, що «Знання – прекрасне, і само по собі варте зусиль людини, але воно в тисячу разів прекрасніше, коли стає силою і породжує доблесть» (Г.Гізе, французький історик і державний діяч), таку, приміром, як у героя філософської повісті Вольтера «Простак».

Інсценізація

П а н н а  д е  К е р к а б о н. Пане, як ви зветесь?

П р о с т а к. Мене завжди називали Простаком, бо я завжди говорю простосердно те, що я думаю, і роблю все, що хочу. З природи страшенно люблю бачити різні країни.

П а н н а  д е  К е р к а б о н. Я помічаю, що ви гарно розмовляєте французькою мовою.

П р о с т а к. Так, я дуже швидко навчаюся того, чого хочу навчитися. У мене чудова пам’ять. Я ніколи нічого не забуваю. Пріор постановив, щоб я читав Новий Заповіт – і я проковтнув книжку із великою втіхою.

П а н н а  д е  К е р к а б о н. Приємно мати справу з такою розумною, прямою і відважною людиною. Я знаю, що ви кохаєте панну де-Сент-Ів. Ви збираєтесь питати згоди на одруження у абата Керкабона?

П р о с т а к. Я ні з ким не раджуся, коли хочу снідати, чи полювати, чи спати; я добре знаю, що в коханні не погано мати згоду особи, од якої хочеш його.

П а н н а  д е  К е р к а б о н. Не впевнена, що йому це сподобається.

П р о с т а к. Це все неймовірна дурниця.

Панна де Керкабон іде геть

П р о с т а к. Я все одно доб’юся свого: поїду до Версалю, зустрінуся з самим королем і отримаю нагороду за те, що відбив англійців.

Простак походжає і розмірковує  вслух

     О, час іде!.. Мої надії на виправдалися! Мене було замкнено в Бастилії, де я протягом місяця з паном Гордоном навчався геометрії та розвивав свій геній.

     Читання звеличує душу, а освічений друг заспокоює її. Я звеселяв себе цими двома вигодами, про які раніш і не підозрював.

      Мене спокушає повірити в перевтілення, бо я сам із тварини змінився на людину.

Ведуча. Герой Вольтера – дитя Природи, людина природного розуму, просто природна людина. А чи не варто і нам усім бути природними, справжніми, без маски?

        «Вчитись важко, бо навчання – це розумова праця, а це одна з найважчих праць для людини. Мріяти легко і правильно, але думати важко» (К.Ушинський). Героїні п’єси-казки С.Я.Маршака «Дванадцять місяців» точно легко мріялось і важко думалось.

Інсценізація

Класна кімната. Шкільна дошка. Парта. На оксамитовій подушці сидить і пише довгим пером королева. Перед нею професор у мантії, в докторському химерному ковпаку з китицею.

К о р о л е в а. Терпіти не можу писати! Всі пальці в чорнилі.

П р о ф е с о р. Ви маєте рацію, ваша величносте. Це дуже неприємне заняття. Проте  наважуюсь попрохати вас накреслити власною рукою ще чотири рядки.

К о р о л е в а. Та добре вже, диктуйте.

П р о ф е с о р. Травка зеленіє,

                           Сонечко блищить.

                           Ластівка з весною

                            Вже до нас летить.

К о р о л е в а. Я напишу тільки: «Травка зеленіє». (Пише). Травка зе-ле…

Входить державний канцлер з паперами

К а н ц л е р (низько схиляючись). Доброго ранку, ваша величносте. Дозвольте просити вас підписати один рескрипт і два накази.

К о р о л е в а. Ще писати! Добре. Але тоді я вже не буду дописувати «зеленіє». Дайте сюди ваші папірці! (Підписує папери один за одним).

К а н ц л е р. Дуже вдячний, ваша величносте. А тепер я дозволю собі попросити вас написати…

К о р о л е в а. Знов писати?

К а н ц л е р. Тільки вашу височайшу резолюцію на цьому проханні.

К о р о л е в а (нетерпляче).Що ж я повинна написати?

К а н ц л е р. Одне з двох, ваша величносте: або «стратити», або «помилувати»…

К о р о л е в а (стиха). По-ми-лу-ва-ти… Стра-ти-ти… Краще напишу «стратити» - коротше.

Канцлер бере папери, кланяється і виходить

П р о ф е с о р. Дозвольте спитати, ваша величносте, скільки буде сім разів по вісім?

К о р о л е в а. Щось не пригадую. Це мене ніколи не цікавило… А вас?

П р о ф е с о р. Звичайно, цікавило!

Виконується куплет і приспів пісні «Два по два – чотири»

К о р  о л е в а. Як дивно! Ну, до побачення, наш урок закінчений.

Ведуча. Український філософ, поет, музикант і педагог Григорій Савич Сковорода зазначав: «Не той дурний, хто не знає, а той, хто знати не хоче». У «Повчаннях Володимира Мономаха дітям» сказано: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь». Варто прислухатись до величних думок великих людей.

         Та, попри все, «Природа хоче, щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими» (Жан-Жак Руссо, французький письменник і філософ). Зустрічайте наших дітей із повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра»

Інсценізація

А в т о р . Діставшись до школи, Том зайшов до класу ходою людини, яка страшенно поспішає. Він почепив капелюха на кілок і заклопотано шмигнув на своє місце. Учитель, сидячи, мов на троні, у своєму великому плетеному кріслі куняв, заколисаний сонним гомоном класу. Томова поява збудила його.

У ч и т е л ь. Томасе Сойєре!

Т о м. Слухаю, сер!

У ч и т е л ь. Підійдіть сюди. Ви, сер, як завжди, спізнилися. Чому?

Т о м (хоробро). Я спинився побалакати з Гекльберрі Фінном!

У ч и т е л ь. Томасе Сойєре, це найзухваліше зізнання, яке я будь-коли чув. За таку провину лінійки мало. Зніміть куртку!..

Учитель шмагає Тома. Дубці падають на підлогу

А тепер, сер, ідіть і сядьте з дівчатами.

А в т о р. Він сів на краєчок лави, і дівчинка, труснувши голівкою, відсунулася далі.

         Том почав нишком позирати на дівчинку. Вона помітила це, невдоволено скривилась і на якусь хвилину навіть відвернулася. А коли нишком повернула голову, перед нею лежало яблуко. Том нашкрябав на грифельній дошці: «Будь ласка, візьми, у мене є ще». Тепер Том заходився малювати щось на дошці…

Б е к к і. Можна, я гляну? (Розглядає його малювання).Дуже добре. Тепер намалюй чоловічка. (Знову заглядає).Просто чудово! От якби і я вміла малювати!

Т о м. Це ж зовсім легко. Я навчу тебе.

Б е к к і. Ой, справді! Коли?

То м. На великій перерві. Ти підеш додому обідати?

Б е к к і. Коли хочеш, я залишуся.

Виконується куплет і приспів пісні «Перерва»

Т о м. Як тебе звуть?

Б е к к і. Беккі Тетчер. А тебе?.. Ой, та я ж знаю: Томас Сойєр.

А в т о р. Том знову почав щось шкрябати на дошці, ховаючись від дівчинки.

Б е к к і. Покажи, що ти там написав?

Т о м.  Тобі буде нецікаво.

Б е к к і. А от і цікаво.

Т о м. Ти комусь розкажеш.

Б е к к і. Не розкажу. (Заглядає). Ну, коли ти зі мною отак, то я й сама побачу!

А в т о р. Вона схопила Тома за руку, і вони завелися боротись. Том удавав, ніби чимдуж опирається, а сам помалу відсував свою руку, аж поки відкрилися слова: «Я тебе люблю».

Б е к к і. Ой, який ти!.. (Б’є його по руці).

Учитель підходить до Тома

А в т о р. Саме в цю знаменну мить хлопець відчув, як чиясь дужа рука боляче стиснула його вухо й поволі потягла вгору. В такий спосіб його було проведено через увесь клас і під загальне хихотіння посаджено на його постійне місце. Ще якусь моторошну хвилину вчитель мовчки постояв над ним, а тоді, так ні словом і не озвавшись, рушив назад до свого трону. Та хоч вухо Томове й палало від болю, душа його тріумфувала.

Ведуча. Дійсно, у стінах школи, ми не тільки навчаємося, а й вперше закохуємось. Діти колись стають дорослими. Іноді, а може, й часто задають зовсім не дитячі питання – і знаходяться у стані вічного пошуку.

      Запросимо до нас невтомного мандрівника, Маленького принца, який саме завітав на планету географа.

Інсценізація

На столі перед географом лежить розкрита книга, стоїть глобус

Г е о г р а ф. Чи ти ба! Мандрівець! Звідки ж ти?

М а л е н ь к и й  п р и  н ц (розглядає книжку). А що це за грубезна книжка? Що ви тут робите?

Г  е о г р а ф. Я географ.

М а л е н ь к и й  п р и н ц. А що таке географ?

Г е о г р а ф. Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі. 

М а л е н ь к и й  п р и н ц. Як цікаво! (Розглядає і крутить глобус). А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

Г е о г р а ф. Цього я не можу знати.

М а л е н ь к и й  п р и н ц. А-а! А гори?

Г е о г р а ф. Цього я не можу знати.

М а л е н ь к и й  п р и н ц. А міста, річки, пустелі?

Г е о г р а ф. Цього я теж не можу знати.

М а л е н ь к и й  п р и н ц. Але ж ви географ!

Г е о г р а ф. Авжеж. Я географ, а не мандрівець. Географ – особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців.

М а л е н ь к и й  п р и н ц. Куди ви порадите мені вирушити?

Г е о г р а ф. Одвідай планету Земля. Вона має добру славу. 

Виходять всі учасники заходу і стають півколом. Ведуча – в центрі. Звучить мелодія пісні «Маленькая страна»

Ведуча (читає останній розділ казки). «Отож сьома планета була Земля.

          Земля – планета неабияка!

          Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників…

           Як глянути збоку – то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті. Починали ліхтарники Нової Зеландії (показує на карті) та Австралії. Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками. Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі – в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними – в Північній Америці. І всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче.         Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові на Південному полюсі – лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік».

Музика вмовкає

          А кожного дня запалює свій ліхтарик земний Учитель, наш шкільний учитель, який «пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури, освіти»,  який запалює вогник у наших дитячих серцях.

Виходить учитель, запалює свічку, передає її ведучій, а вона – учасникам. Свічка переходить з рук у руки по колу

Учитель (читає власні рядки).

Запалюю свічку щодня і щомиті,

Щоб душу дитини вогнем не спалити,

Щоб душу осяять, дать крила надії,

Щоб думка крізь терни до зірки летіла.

Щоб полум’я гріло, допоки є сили,

Допоки на попіл усе не згоріло,

Допоки стежина вестиме до школи,

Допоки є місце для Віри й Любові.

Запалюю свічку щодня і щомиті,

Щоб зерна освіти у душах зростити.

Останній учасник передає свічку вчителеві, який тримає її у  руці разом з ведучою

Всі разом. Людина – суспільство – природа.

                    Освіта завжди буде в моді.

                    Знання – наша зброя в житті!

                    Хай сяє нам світло його на путі!