М.В.Гоголь. «Мертві душі». Опорна схема-конспект

Автор. Микола Васильович Гоголь (1809 – 1852) – російський і український

письменник.

Твір. «Мертві душі»

Дата написання. 1841. Рік видання. 1842.

Творча історія. Роботу над «Мертвими душами» Гоголь розпочав 1835р. Задум її підказав О.С.Пушкін. згодом, уже працюючи над твором, Гоголь писав поетові: «Мені хочеться в цьому романі показати бодай з одного боку всю Русь». Першому тому  Гоголь присвятив 6 років свого життя. Весною 1841-го «Мертві душі» були переписані начисто, а восени – привезені в Москву для друку. Але цензура заборонила друкування. Гоголь направив рукопис в Петербург. Друзі допомогли автору перебороти опір цензури. Гоголю прийшлося внести суттєві зміни в «Повість про капітана Копєйкіна». 21 травня 1842 з’явилося перше видання. Твір викликав запеклу боротьбу у пресі.

Зміст назви твору. Традиційно вважається, що вираз «мертві душі» існує з часів кріпацтва, але дослідження спростовують дану думку. М.П.Погодін, історик, викладач Петербурзького університету, писав М.В.Гоголю: «Мертвих душ у російській мові немає. Є душі ревізькі, приписані,прибулі, відбулі…». К. Смирнова-Чикіна, проаналізувавши словникові статті до Повного зібрання законів Російської імперії з 1649 р., робить висновок, що «цей вислів не вживався ні в державних актах, ні в указах, ні в інших офіційних документах, ні в художній, ні в науковій, ні в довідниковій літературі». Тільки з появою книги М.В.Гоголя цей вираз набув статусу афоризму зі значенням: 1. Люди, які фіктивно числяться де-небудь. 2. Люди, «мертві духом». Отже, заголовок, який зробив М.В.Гоголь, – це висновок, якого він дійшов у результаті художнього аналізу життєвої дійсності.

Жанр. Роман-поема. Несподіваним було слово «поема» після заголовку «Мертві душі» М.В.Гоголя. працюючи над своїм твором, письменник спочатку називав його то романом, то повістю, то поемою. Але наявність суб’єктивного начала, високий ліризм, епічна широта оповіді змусили Гоголя назвати свій твір «поемою». Разом з тим жанр «Мертвих душ» унікальний,оскільки поєднує розповідь з ліричними висловлюваннями, високу поезію з «нещадною прозою», «живий потік» життя з чіткою авторською метою.

Теорія літератури. Ліричний відступ – це висловлення автором своїх думок і почуттів, які виникають у зв’язку із зображуваними подіями.

Тема. Тема духовного виродження поміщицького дворянства; тема бюрократії, чиновничок вседозволеності і беззаконня; тема народу і кріпосного права; тема батьківщини.

Ідея / Ідейний зміст. Вираження віри в щасливе майбутнє Росії і народу.

Сюжет. Всі головні події, які складають основу сюжету «Мертвих душ», протікають при безпосередній участі Павла Івановича Чичикова. Зав’язка сюжету – приїзд Чичикова в губернське місто. Він знайомиться з містом, видними чиновниками і з деякими поміщиками. Через декілька днів він відправляється в подорож: відвідує маєтки Манілова, Коробочки, Ноздрьова, Собакевича, Плюшкіна і придбає у них «мертві душі», щоб закласти померлих селян, як живих в Опікунську раду і отримати велику суму грошей. Повернення Чичикова в місто і оформлення купчої – кульмінація сюжету. Всі вітають нового «херсонського поміщика» з купівлею кріпосних, але Ноздрьов і Коробочка розкривають витівки Павла Івановича. Наступає розв’язка: Чичиков спішно, крадучись залишає місто.

Композиція. Співвідношення частин в «Мертвих душах» чітко продумане і підпорядковане творчому задуму. І глава роман-поеми являється своєрідним вступом. Автор знайомить з головним дійовими особами: з Чичиковим і його постійними супутниками – Петрушкою і Селіфаном, з поміщиками Маніловим, Ноздрьовим, Собакевичем. Тут же дана замальовка прошарку губернських чиновників. Глави з ІІ по VI присвячені поміщикам, які уособлюють собою «господарів життя». В VII – X главах майстерно змальовані губернські чиновники. В XІ главі дана біографія Чичикова, ділка буржуазного складу, покупця мертвих душ. Заключні рядки присвячені батьківщині: Гоголь оспівує велич і силу Росії. Значне місце в ідейно-композиційній структурі твору займають ліричні відступи і вставні епізоди. Думки автора прол високе призначення людини, про долю батьківщини і народу протиставлені похмурим картинам російського життя. Органічно входять в поему поза сюжетні, вставні епізоди, сцени, картини, роздуми автора, які допомагають всебічному показу  життя різних соціальних прошарків кріпосної Росії, починаючи з забитих селян і закінчуючи сановниками. В «Мертвих душах» відобразилася вся Русь з її добром і злом.

Простір і час. Місце дії І тому визначити важко. Згадується, що Манілов хотів побудувати будинок, з якого і видно було Петербург і Москву. Чичиков їхав з Москви. Отже, події проходять в одній з російських губерній, місті, яке, за словами Гоголя, знаходилося «недалеко від обох столиць».

Образи. Велика кількість дійових осіб. Представлені всі прошарки тогочасної кріпосної Росії. Чичиков – майбутній «мільйонщик»; чиновники губернського міста, поміщики (Манілов, Собакевич, Ноздрьов, Коробочка, Плюшкін) і кріпосні селяни. Сам автор виступає як дійова особа: у ліричних відступах він захоплюється батьківщиною, її просторами, народом, його влучним словом. Збірний образ батьківщини – це і є головний герой «Мертвих душ».

Авторська позиція. «Мертві душі» – це книга про Росію, а не про Чичикова. Так розумів свій задум автор. «Если совершу это творени так, как нужно его совершить, - делился Гоголь с Жуковским, - тог … Какой огромный, какой оригинальный сюжет! Какая разнообразная куча! Вся Русь явится в нём!»

Висновок. Душі всіх зображених у поемі персонажів М.В.Гоголь уважає мертвими, спираючись на біблійне вчення про душу й дух. «І створив Господь Бог людину із праху земного,і дмухнув в обличчя їй подих життя, і стала людина душею живою».  Пошлеш дух Твій – створюються, і Ти оновлюєш обличчя землі». Отже, жива душа людини за наміром Бога має творити, мертва душа – це душа байдужа, у якої відсутня духовність; такі душі втрачають здатність до спілкування, до розуміння, до співчуття одне одному.

Зв'язок з іншими видами мистецтва. Образотворче мистецтво. Кукринікси, В.Горяєв, О.Агін, П.Боклевський, Є.Бернарський. Ілюстрації до «Мертвих душ». М.Шагал. Акварелі. Ілюстрації до «Мертвих душ». Музика.  Р.Щедрін. «Мертві душі» (опера). Театр і кіно. Т/Ф «Мертві душі» (СРСР, 1960), «Мертві душі» (СРСР, 1984). Архітектура, скульптура та прикладне мистецтво. Н.Андрєєв. Пам’ятник М.Гоголю в Москві. Л.Позен. Пам’ятник М.Гоголю в Полтаві.

Думки митців та критиків. «Мертві душі» – це історія хвороби, написана рукою майстра» (О.Герцен). «У письменника формується нова місія – посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини… Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче» (Яр Славутич).