М.Лермонтов. «Герой нашого часу». Опорна схема-конспект

Автор. Михайло Юрійович Лермонтов (1814 – 1841) – російський письменник.

Твір. «Герой нашого часу».

Дата написання. 1837 – 1840 рр.

Творча історія. Роман пройшов досить тривалу часову еволюцію від часу появи найпершої частини «Тамань» (осінь 1837) до його остаточної редакції (1840р.). Пов'язаний з перебуванням автора у засланні на Кавказі. Цей час був неспокійний для Росії: почалося помітне пожвавлення суспільної думки – народжувалась слав’янофільська ідеологія. За цих обставин Лермонтов створює роман, який вбирає всю незавершеність епохи. Спочатку він публікував окремі частини 9повісті), а згодом об’єднав їх і, вмістивши передмову, опублікував окремою книжкою.

Жанр. Морально-психологічний роман.

Теорія літератури. Морально-психологічний роман – різновид реалістичного роману, у якому основна увага зосереджена на розв’язанні поставлених письменником моральних проблем, що вимагає глибокого психологічного аналізу дій та вчинків героїв.   Художній час – час, що представлений у художньому творі. Він може бути фабульним (коли згадані події відбулись у часовій послідовності), оповідально-розповідним (коли про події повідомив оповідач), сюжетним (як, у якому порядку події зображені у творі).

Тема. Розповідь про долю покоління 40-х рр.. XIX ст..

Проблематика. Чому люди, розумні та енергійні, не знаходять застосування своїм чималим здібностям і «в’януть без боротьби» на самому початку життєвого шляху? Чого ж не вистачає розуму, щоб зробити життя людини духовно повноцінним?

Особливості сюжету. Герой постійно переміщується в художньому часі. Він входить в сюжет, приїхавши у фортецю до Максима Максимовича в «транспорті з провіантом». Композиція сюжету кільцева і повертає Печоріна туди, звідки почались події. Закінчується роман у фортеці ж – діалогом Печоріна з Максимом Максимовичем. Так художньо оформлюється безвихідь, трагізм, замкнутість кола його поневірянь.

Сюжет. Послідовність змальованих епізодів у житті головного героя Печоріна має такий вигляд: приїзд Печоріна з Петербурга на Кавказ («Тамань», «Княжна Мері»), служба у фортеці («Бела» і  «Фаталіст»), потім через 5 років – випадкова зустріч по дорозі у Персію зі старим товаришем («Максим Максимович»), смерть головного героя і опублікування його записок («Передмова» до його щоденника), нарешті, передмова до всього роману, де сам автор критично аналізує свій твір.

Композиція. Композиції роману притаманна фрагментарність: повісті об’єднує спільний персонаж – молодий офіцер Григорій Олександрович Печорін. Побудова роману слідкуюча: «Передмова» до роману (1841), повісті «Бела» і «Максим Максимович»; «Передмова» до журналу Печоріна, повісті «Тамань», «Княжна Мері», «Фаталіст». Кожна з них – самостійний, завершений твір.

Простір і час. Події, пов’язані з життям Печоріна. Розвиваються на Кавказі. Саме туди відправляли критично мислячих передових людей. Повісті розташовані не відповідно часу. Хронологічний порядок подій у романі такий: «Тамань», «Княжна Мері», «Фаталіст», «Максим Максимович», «Передмова» до журналу Печоріна, «Передмова» до роману.

Образи. Печорін, молодий офіцер; штабс-капітан Максим Максимович; доктор Вернер; юнкер Грушницький; жіночі образи – Бела, княжна Мері, Віра; горці і контрабандисти.

Авторська позиція. Автор критично ставиться до свого героя. Проблему сильної особистості вирішує реалістичними засобами мови. Лермонтов всім ходом подій показує, що на характер людини впливають соціальні обставини, середовище, в якому вона живе. Цим і пояснюється самотність, спустошеність, розчарованість, дієвість, потяг Печоріна до чогось високого.

Художні особливості. В романі постійно звучить голос автора. Він не просто сумлінний оповідач. Він настроює читача на активне ставлення до Печоріна. Роль автора – допомогти читачеві. Для цього Лермонтов користується прийомами непрямої характеристики, а також зіставлення різних характерів та поглядів на людину і світ.

Висновок. Лермонтов створив правдивий, типовий образ, в якому відобразилися важливі риси цілого покоління. «Це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, в повному їх розвитку» (Лермонтов). Ці герої не здатні ні до високих жертв заради блага людства, ні для особистого щастя. Тому автор не тільки дорікає кращим людям епохи, а й призиває до громадянських подвигів. Лермонтов глибоко і всесторонньо розкрив внутрішній світ героя, його психологію, розповів «історію душі людської».

Новаторство. Лермонтов започаткував жанр соціально-психологічного роману, який пізніше продовжили Достоєвський, Толстой, Чехов, Тургенєв. Їхні герої прагнуть підкорити своє життя високій і шляхетній меті.

Переклади. М.Старицький, С.Руданський, П.Грабовський, І.Франко (XIX ст.); М.Рильський, В.Сосюра, М.Терещенко, П.Тичина (XX ст.).

Зв'язок з іншими видами мистецтва. Образотворче мистецтво. М.Врубель. Ілюстрації до «Княжної Мері», «Бели». М.Тирса, В.Бехтєєв, В.Бєлкін. Ілюстрації до «Героя нашого часу».

Музика. А.Александров. «Бела», «Княжна Мері» (опера).

Театр і кіно. «Сторінки журналу Печоріна» (СРСР). К/Ф «Герой нашого часу» (СРСР, 1967).

Архітектура, скульптура та прикладне мистецтво.

О.Матвєєв. М.Лермонтов. І.Бродський. Пам’ятник Лермонтову в Москві.

Думки митців та критиків. «Роман Лермонтова «Герой нашого часу» - найзагадковіший твір російської класичної літератури» (Е.Гернштейн). «Лермонтов-прозаїк – це чудо, це те, до чого ми маємо прагнути… З цієї прози – і Тургенєв, і Гончаров, і Достоєвський, і Лев Толстой, і Чехов. Уся велика ріка російського роману розтікається з цього прозорого джерела, що бере початок на снігових вершинах Кавказу» (О.Толстой).